Андрій Гладій

Ця розповідь про Ісландію мене відверто розчарувала. Напевно, один з небагатьох випадків у моєму житті, коли я не можу дочитати книгу, причому відкинула її з третього розділу. Не допомогли навіть чудові світлини на крейдяному папері, вміщені наприкінці книги. Причина мого розчарування - надмірний пафос автора, який вирішив, що є не мандрівником, а мовознавцем. Він вставляє у текст оповіді значну кількість архаїзмів українського правопису 1928 року, а деякі слова вигадує сам. При цьому ці слова вміщено хаотично.