Євген Плужник

У збірці «Антологія української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана» вміщено твори багатьох визначних українських поетів. Книжка, по-перше, привертає увагу своїм розміром, а розгорнувши її - і наповненням. Значна кількість віршів вже знайомі багатьом поціновувачам поезії, про те є і ті, які «нові», можна прочитати вперше й відкрити майстерність слова талановитих митців. Чудова книга, гарне наповнення, вірші різної тематики, виду лірики. Якщо полюбляєте українську поезію – ця книга стане однією із улюблених.

Це, мабуть, найчесніший текст про творчість, який я читав. Ніяких тобі муз у білих шатах, ніяких крилатих пегасів. Плужник рубає правду-матку: талант - це хвороба. Це хронічна «недуга», яка тебе мучить, не дає спати, висмоктує сили, але ти без неї просто не можеш дихати.  Мене пробирає до мурах його інтонація. У ті 20-ті роки, коли всі навколо волали бадьорі гасла про партії і трактори, він мав сміливість писати тихо і про сокровенне. Він зізнається, що хоче спокою, хоче просто жити звичайним життям, а не «горіти» на вогнищі слів. Але не може. Бо ця «хвороба» - невиліковна.

Ця книга - це найкращий доказ того, що українська література - це не тільки про кріпаків і журбу. Це про шалене, гаряче і неймовірно красиве кохання. Фоліо у цій збірці зібрало вершки: від класиків до шістдесятників. І це просто вибух емоцій. Читаєш Франка чи Вінграновського і розумієш: наші поети вміли писати про почуття так, що мороз по шкірі йде. Тут є все - від тихої, сором’язливої ніжності до відвертої, майже електричної пристрасті. Це ідеальна книга для вечора з вином. Вона не «вантажить», вона надихає. Відкриваєш на будь-якій сторінці і отримуєш дозу чистої краси