Ігор Гирич

Вплив творчості М. Гоголя, його «Тараса Бульби» та українських повістей на українізацію інтелігенції другої половини ХІХ ст. був колосальний. Його українські повісті були не менш важливими для формування української свідомості, ніж твори Тараса Шевченка. А це означає, що українці не мають жодних підстав викидати його імʼя з історії українського національного руху, розвою національної свідомості.

Питання мови твору не визначає ще питання належності до тієї чи іншої літератури. Тим паче це стосується того періоду, коли ще нова українська література не усталилася. Існують чеські письменники , які писали німецькою мовою, існують і українські письменники, що писали російською. Тематика, духовний світ твору, його ідейна спрямованість важать часто більше за формальну мовну ознаку. Потрібно розмежовувати проблеми мови і свідомості. Російська мова М. Гоголя не свідчила про його прихильність до російської духовної культури.

Не існує прямої залежності між економікою в культурою. Інколи трапляться, що економічно відсталий національний регіон, але з достатнім розвитком культури, передусім освіти і поширення письменства, впливає позитивно на стагнуючу економіку краю і виводить його з економічної депресії. Тому визначальним для національно-господарського розвою того чи іншого краю є його культурна еліта, яка гаслами масової просвіти серед широких верств населення дає імпульс для конкуренції з розвиненішими метропольними націями.

У містах України домінувало неукраїнське населення. Українці становили лише від 15 до 20 процентів населення міст. На Правобережній Україні в містах і містечках превалювало єврейське населення. У таких містах як Бердичів його чисельність сягала понад половину кількості мешканців. У Луцьку, Камʼянці, Житомирі було багато поляків.

У висліді - українська нація, як і раніше, здебільшого складалася з селянства. Робітництво, особливо у важкій промисловості, також, як правило, було неукраїнським: російським і польським.

Будь-яка нація є штучним продуктом інтелектуалів. Її мають «придумати» національні історики, філософи, філологи, літератори, які вимальовують спочатку схему поступу нації для свого політичного звільнення.