Ім'я: Габріель Гарсіа Маркес (Gabriel García Marquez)

Знак зодіаку: Риби
Вік: 87 років
Місце народження: Аракатака, Колумбія
Діяльність: прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч
Сімейний стан: був одружений

Габріель Гарсіа Маркес: біографія

Габріель Гарсіа Маркес - колумбійський письменник, представник напрямку «магічний реалізм» в літературі.
Габріель Гарсіа Маркес з'явився на світло 6 березня 1927 року в місті Аракатака, в Колумбії. Незабаром після народження дитини батько Маркеса отримав посаду фармацевта і переїхав з дружиною в Баранкіль’я (місто на півночі Колумбії), залишивши маленького «Габі» в Аракатаці на виховання дідусеві та бабусі.
Взимку 1936 року батько забрав Габріеля і його брата в Сінс, а кілька місяців потому сім'я перебралася в Сукре, де батько майбутнього письменника відкрив аптеку. Однак виховання діда і баби сильно вплинуло на життя і світогляд Гарсіа Маркеса.

Його дід, Ніколас Рікардо Маркес Мехія, якого хлопчик назвав «Папалело», був ветераном Тисячаденної війни і героєм колумбійських лібералів. Ніколас, якого Габріель називав своєю «пуповиною, що зв'язує його з історією і реальністю», був чудовим оповідачем. Дід часто говорив своєму маленькому онукові: «Ти й уявити не можеш, скільки важить мертва людина», нагадуючи про те, що немає більше тягаря, ніж вбивство людини. Ці думки Гарсіа Маркес пізніше інтегрував у свої твори.

Бабуся хлопчика, Донна Транквіліна Ігуаран Котес, також зіграла величезну роль в становленні характеру дитини. Габріель був натхненний тим, як вона «ставилася до незвичайного як до чогось абсолютно природнього». У їхньому будинку часто звучали розповіді про привидів і провісників, які полковник старанно ігнорував. Габріелю подобалася, що навіть самі фантастичні або неймовірні історії його баба видавала так, ніби вони були незаперечною правдою. Цей «незворушний стиль» проявився пізніше в деяких відомих творах письменника.
У школі Гарсіа Маркес був боязкою дитиною, захоплюється написанням гумористичних віршів і малюванням коміксів. Серйозного, мовчазного хлопця, якого не цікавили ігри та спорт, однокласники прозвали «El Viejo» («Старий»).

У роки навчання в коледжі в Сан-Хосе Гарсіа Маркес опублікував свої перші вірші в шкільному журналі. Пізніше завдяки наданій урядом стипендії Габріель був відправлений на навчання в єзуїтський коледж в Сіпакіра, містечку недалеко від Боготи, де юнак досяг значного успіху в різних видах спорту, ставши капітаном команди Liceo Nacional Zipaquirá в трьох дисциплінах: футбол, бейсбол і біг.

Після його закінчення школи в 1947 році Гарсіа Маркес став студентом Національного університету Колумбії - вибір юридичного факультету був зроблений на догоду батькові. Однак Габріель продовжував мріяти про письменство, бажаючи створювати твори, схожі за стилем на розповіді його діда.

Коли після збройного повстання «Боготасо» університет закрили, Габріеля перевели в Університет Картахени, де юнак почав працювати репортером місцевої газети. У 1950 році Гарсіа Маркес вирішив повністю зосередитися на журналістиці, перебравшись назад в Баранкіль’я і влаштувавшись оглядачем і репортером в газету «El Heraldo».

Література

Життя і нові знайомства в Барранкіль’ї стали найбагатшим джерелом знань в літературі світового рівня. Саме тут у Гарсіа Маркеса сформувався особливий погляд на культуру країн Карибського басейну.

У 1955 році була опублікована перша повість Гарсіа Маркеса «Опале листя» про старого полковника - на пошуки видавця письменникові знадобилося 7 років. Одного разу колумбієць зазначив, що з усього написаного з 1973 року «Опале листя» була його найулюбленішим твором, тому як воно було «самим спонтанним і щирим».

Шість років по тому вийшла друга повість письменника «Полковнику ніхто не пише» про 75-річного полковника у відставці, ветерана Тисячаденної війни. Реалістичний текст повісті був відзначений впливом Ернеста Хемінгуея.

У цих двох повістях, а також деяких більш пізніх роботах Гарсіа Маркеса можна знайти посилання до «Ла Віоленсіі», жорстокої громадянської війни між Ліберальною і Консервативною партіями Колумбії в 1950-х роках. Персонажі повістей переживають різні несправедливі ситуації, такі як комендантська година, підпільні газети та цензура в пресі. Є подібні посилання і в першому романі «Недобра година» (1962 р.), однак письменник вирішив не використовувати свій твір в якості платформи для політичної пропаганди.

Якщо перші твори Гарсіа Маркеса були написані в жанрі «реалізм», то згодом письменник експериментував з менш традиційними напрямками. Так, стиль роману «Сто років самотності» (1967), який приніс Габріелю світову славу, охрестили «магічним реалізмом», а найяскравішим прикладом явища став фрагмент про те, як красиву жінку, яка розвішувала білизну на мотузці, раптово підхоплює й несе вітер.

У 1972 році Гарсіа Маркес ознайомив публіку з його ранніми роботами, опублікувавши збірник «Очі блакитної собаки» - в нього увійшли ранні оповідання, створені між 1947 і 1955 роками і вперше надруковані на шпальтах місцевих газет. У невеликих оповіданнях Гарсіа Маркес, ще не до кінця визначився зі стилем, сміливо дозволив собі експериментувати, але незмінно залишався віртуозом своєї справи.

В кінці 60-х років Гарсіа Маркес, натхненний втечею диктатора Венесуели Маркоса Переса Хіменеса, почав писати диктаторський роман «Осінь патріарха». Робота над книгою тривала понад 7 років, аж до 1975 року, коли роман, нарешті, був опублікований. Як пояснює Гарсіа Маркес, цей роман є «віршем про самотність влади». Сюжет книги розвивається через серію анекдотів про діяльність і життя політика, які з'являються не в хронологічному порядку.

У 1981 році була опублікована новаторська за формою повість «Хроніка передсмертної смерті». Твір, написаний в псевдожурналістському стилі, кілька років по тому ліг в основу фільму режисера Франческо Розі.

8 грудня 1982 року Гарсіа Маркес був нагороджений Нобелівською премією з літератури «за твори, в яких фантастичне і реалістичне поєднується в багатому уявному світі, що відображає конфлікти й життя на континенті». Виступ письменника було названо як «Самотність Латинської Америки». Гарсіа Маркес став першим колумбійцем і четвертим латиноамериканцем, нагородженим Нобелівською премією з літератури.

У 1985 році Гарсіа Маркес видав чергову книгу, що стала бестселером - «Любов під час чуми». Роман досліджує любов в незліченних формах, «ідеальних» і «розпусних». В основу книги лягла трагікомічна історія відносин батьків письменника, Луїзи та Габріеля. Батько дівчини, не схвалив вибір Луїзи - її кавалер мав славу відомого бабія. Габріелю-старшому знадобилося написати сотні любовних віршів і листів, перш ніж батьки Луїзи дозволили молодим одружитися.

Чотири роки по тому біографія Гарсіа Маркеса поповнилася романом «Генерал у своєму лабіринті». Жанр твору важко класифікувати - думки критиків з цього приводу розходяться. Був навіть запропонований термін «новий історичний роман» - жанр, який поєднує в собі латиноамериканський бум, постбум і постмодернізм.

Крім літератури, Гарсіа Маркес був залучений у світ кіно. Він написав сценарії до понад 25 фільмів та серіалів, а на основі його творів було знято 17 фільмів.

У 2000 році в газеті «La Republica» в Перу було опубліковано вірш «La Marioneta» мексиканського черевомовця Джонні Уельша. З різних причин, авторство вірша приписали Гарсіа Маркеса. Стали швидко поширюватися чутки, що жалісливі рядки - це прощальний лист тяжкохворого письменника. Два дні вірш активно декламували в ефірі радіостанцій, текст швидко поширювався інтернетом, проте досить скоро з'ясувалося, що ніякого відношення до публікації Гарсіа Маркес не має.

Останнім твором в кар'єрі колумбійця стала повість «Згадуючи моїх сумних повій», що вийшла у 2004 році на іспанській мові. Книга стала першим художнім твором письменника після тривалої перерви. У 2011 році книга була екранізована данським режисером Хеннінгом Карлсеном.

Особисте життя

Гарсіа Маркес зустрівся з майбутньою дружиною Мерседес Барча, коли та була ще школяркою. Щоб укласти шлюб, молодим довелося чекати її повноліття. Закохані одружилися в 1958 році та переїхали в Каракас. На наступний рік народився їх перший син Родріго Гарсіа, який став теле і кінорежисером.

У 1961 році подружжя подорожувало по південній частині США та в кінцевому підсумку влаштувалося в Мехіко. Письменник завжди мріяв побачити південь Штатів, тому як йому імпонували «південні» романи Вільяма Фолкнера.

Через три роки у Габріеля народився другий син, Гонсало, який зараз працює дизайнером в Мехіко.

Смерть

У 1999 році у письменника була діагностована лімфома. Гарсіа Маркес пройшов курс хіміотерапії лос-анджелеської клініки та увійшов в стан ремісії. Ця подія спонукала колумбійця почати писати мемуари:
«Я звів спілкування з друзями до мінімуму, відключив телефон, скасував майбутні подорожі та всілякі плани», - розповів він в інтерв'ю газеті «El Tiempo».

У 2012 році брат письменника, Хайме, оголосив, що Гарсіа Маркес страждає недоумством. Два роки по тому, навесні, Габріель був госпіталізований з сильним зневодненням - у нього знайшли інфекцію в сечовому тракті й легких. 17 квітня 2014 року 87-річний Гарсіа Маркес помер від пневмонії.

Тіло письменника було кремовано під час сімейної церемонії в Мехіко. 22 квітня глави Колумбії і Мексики відвідали офіційну церемонію. Похоронний кортеж з урною з попелом письменника рушив від будинку, де Гарсіа Маркес прожив понад 30 років, до Палацу образотворчих мистецтв (Паласіо де Беллас Артес). Жителі рідного міста письменника, Аракатаки, також провели символічний похорон.

Цитати

"Якщо ви зустрінете свою справжню любов, то вона від вас нікуди не дінеться - ні через тиждень, ні через місяць, ні через рік".
"Це велика удача в житті - знайти таку людину, щоб було приємно дивитися, цікаво слухати, захоплено розповідати, що не обтяжливо мовчати, щиро сміятися, захоплено згадувати й з нетерпінням чекати наступної зустрічі."
"Краще прийти невчасно, ніж чекати запрошень"
"Умій цінувати того хто без тебе не може, і не женися за тим хто щасливий без тебе!"
"Найгірший спосіб сумувати за людиною - це бути з ним і розуміти, що він ніколи не буде твоїм."
"Весь світ хоче жити в горах, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, як ми піднімаємося в гору."