Григорій Квітка-Основ’яненко

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко відомий як автор прозових та драматичних творів, літературно-критичних статей тощо. Митець став основоположником художньої прози та жанру «соціально-побутова комедія» в українській літературі. Народився він 29-го листопада 1778-го року в селі Основа Харківської губернії, яка тоді входила до складу Російської імперії.

Григорій походив зі славетного козацького роду — Квітка. З оповідання «Заснування Харкова. Старовинний переказ» можна, нібито, дізнатися про його предків, але насправді це все не більше, ніж вигадка. В цій історії мовиться про те, як 13 червня 1604-го року до пана Ясенковського — одного з київських панів — прийшли хворий старенький чоловік і приблизно семи-восьмирічний хлопчина, якого звали Андрієм.

Хлопчик та дідусь розповіли, що малий був сином опального московського боярина Афанасія, й жили вони раніше в місті Рига. Зовсім мало часу минуло і старий чоловік вмирає. А хлопець мав неабияку вроду, що припала до душі дружині та дочці пана. Тому вони називали його «Квітка». Потім йому доручають доглядати за дочкою одного місцевого воєводи. Дівчинка та хлопець зростали і їхня дружба переростала у справжню дорослу любов. Та батьки, ясна річ, не бачили поряд зі своїм дитям таку партію як Андрій, тож вже намірилися видати її заміж за «достойного» чоловіка, але молоді люди вирішили по іншому і втекли, одружившись таємно. На узбережжі річки Уда чоловік вирішує припинити свої мандри й осісти, оскільки його кохана вагітна і не має вже сил долати важкий маршрут.

Потім біля них починають будуватися інші люди, більшість із яких — із Правобережної України. Хата за хатою виростають село та хутір, потім ще село та хутір… А населений пункт, що вибудувався навколо Андрієвої хати, отримав назву «Основа» (наразі ця територія входить до м. Харків). Тож, за твором, саме Андрій Квітка став фундатором Харкова. Потім у нього знаходиться кровний брат Григорій, який стає отцем Онуфрієм і є першим очільником релігійного буття на Харківській території. Цей чоловік був, нібито, прапрадідом автора.

Життєпис

Григорій був молодшою дитиною, мав старшого брата Андрія. Його батьки: Федір та Марія, були людьми небідними. Батько працював колезьким радником.

Освітні ази хлопець отримав вдома, а далі пішов навчатися до Курязької монастирської школи. Сім’я майбутнього митця глибоко шанувала мову, історію, фольклор та мистецтво. І батьки, й діти Квітки любили читати, ставити домашні спектаклі, які обожнював Григорій (зазвичай головна роль діставалася йому). Тож в такій атмосфері хлопець не міг вирости інакшим — у нього виплекали гарний мистецький смак, він полюбив народні поетичні твори, навчився поважати простих людей. Частим гостем у їхньому домі був Григорій Савич Сковорода. Тож зовсім не дивно, що Г. Квітка ще хлопчиною може цитувати багато поезій мандрівного філософа, також знає не одну байку Гулака-Артемовського, «Енеїду», віддає перевагу у читанні Ломоносову, Мольєру. Юнак ріс досить цікавим та допитливим, всотував всю інформацію, наче губка.

У п’ятнадцятирічному віці юний чоловік став вахмістром у складі лейб-гвардії кінного полку. А в період із 1796-го року по 1797 рік він був у званні ротмістра двох карабінерних полків — Сіверського та Харківського. Отримавши відставку, Григорій Квітка десятимісячний термін прожив на території Курязького монастиря послушником.

1806-го року чоловік став одним із народних ополченців. Згодом він отримав посаду повітового проводиря дворянства, на якій перебував, майже одинадцять років, починаючи від 1817-го року. Потім його підвищили до голови палати кримінального суду м. Харків. Він був органічною складовою громадського та культурного життя міста на той період. Його позиція була вельми активною.

Харківський професійний театр був заснований Григорієм Федоровичем Квіткою та ще кількома особами. Ще одним його «дітищем» став Інститут шляхетних дівчат та Благодійне товариство (всі ці заклади почали своє існування у 1812-му році). Ще через 26 років письменник заснував Харківську губернську бібліотеку. Він мав досить прогресивні погляди і був переконаний, що істотно вдосконалити суспільство можна, провівши необхідні реформи, а також впливаючи на народ літературним та театральним мистецтвом.

Фундаментальним для його творчості став принцип орієнтації на оточуючий світ, так зване «писання з натури». Він всіма способами пропагував народну тематику в літературному процесі, а ще був впевнений в тому, що стан, до якого входить людина (матеріальна забезпеченість), не має абсолютно ніякого значення в питанні цінності особистості — тут всі рівні.

Перші друковані твори вийшли в жур. «Украинский Вістник». Його творчість була й україномовною, і російськомовною.

Помер Григорій Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843-го року в м. Харків, не перенісши важкої недуги.

Творчий доробок

У 20-х роках XIX сторіччя Григорій Федорович написав комедії «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Шельменко-денщик». Йдучи слідами Івана Котляревського та використовуючи народну пісню й гумор, Г. Квітка-Основ’яненко створював свої щирі та народні україномовні шедеври, які не втратили своєї популярності й до тепер. Наприклад, «Сватання на Гончарівці», «Бой-жінка» тощо.

Умовно україномовну прозу авторства митця можна розділити на дві частини:
берлескно-реалістична («Салдацький патрет», «Конотопська відьма», «От тобі і скарб»);
сентиментально-реалістична («Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана» тощо).

Російськомовні твори автора теж достойні уваги. Найбільш популярні з них: роман «Пан Халявский», повість «Ганнуся».

Також досить вагомим є внесок письменника в історико-художній та етнографічний напрямок — нарис «Украинцы», «1812 рік в провінції».

Українська література виходила у світ через твори Григорія Федоровича. Так 1854-го року в столиці Франції був видрукуваний французькою мовою переклад твору «Сердешна Оксана». Після цього невдовзі рідною мовою його вже читали поляки, болгари та чехи.

Відомо також про листування Г. Квітки-Основ’яненка з Т. Шевченком. Кобзар позитивно відгукувався про творчість письменника і навіть написав для нього поезію «До Основ’яненка», також виступив ілюстратором до твору «Знахар» та «Панна Сотниківна».

Григорія Квітку-Основ’яненка охрестили батьком української прози. Велика частина його творчого доробку — повісті — відносяться до сентименталізму.

Літературна діяльність автора стала частиною фундаменту, на якому в подальшому була вибудувана українська література.