Ім'я: Іван Франко (Ivan Franko)
Знак зодіаку: Діва
Вік: 59 років
Дата смерті: 28 травня 1916 р.
Місце народження: Нагуєвичі, Львівська обл.
Діяльність: письменник, поет, вчений, публіцист
Сімейний стан: був одружений

Іван Франко: біографія

Іван Франко - видатний український письменник, поет, публіцист і вчений. Спадщина класика величезна, а вплив на культуру важко переоцінити. У 1915 році письменника висунули на Нобелівську премію, але до розгляду кандидатура Івана Франка не дійшла через смерть претендента.

Дитинство і юність

Майбутній класик української літератури народився в заможній родині. Її глава - галицький селянин Яків Франко - заробляв гроші ковальською справою, а мама - Марія Кульчицька - була з «шляхетних». Молодше за чоловіка на 33 роки, жінка зі збіднілого роду русинів-шляхтичів ростила дітей. Перші роки життя класик називав світлими.
Коли Іванові Франку виповнилося 9 років, помер батько. Мама вийшла заміж вдруге, вітчим замінив дітям батька. З Іваном він налагодив дружбу і зберігав її все життя. У 16 Іван став сиротою: не стало мами.
У Дрогобицькій школі при католицькому монастирі Іван виявився найкращим учнем: викладачі пророкували йому професорське майбутнє. У хлопця виявилася феноменальна пам'ять - лекції цитував дослівно, а «Кобзаря» знав напам'ять.
Франко знав польську та німецьку мови, робив віршовані переклади Біблії, багато перечитував європейських класиків, праці з історії та природничих наук. Заробляючи гроші репетиторством, гімназист Іван Франко примудрився зібрати бібліотеку з півтисячі книг. Знаючи іноземні мови, він цінував рідну українську, збирав і записував старовинні народні пісні, легенди.
Жив Іван Франко у далекої родички, яка володіла столярною справою в Дрогобичі. Траплялося, що спав юнак у тільки но зроблених гробах (розповідь «У столярні»). Влітку майбутній класик української літератури пас худобу в рідних Нагуєвичах і допомагав вітчиму в полі. У 1875 році Іван Франко отримав атестат з відзнакою і вступив до Львівського університету, вибравши факультет філософії.

Література

Перші твори Іван Франко друкував в університетському журналі «Товариш», завдяки йому перетворився в друкований орган революціонерів. Доноси недоброзичливців і реакціонерів стали причиною першого арешту Івана Франка та членів редколегії «Товариша».
Франко засудили на 6 тижнів, але звільнили через 9 місяців (8 місяців чекав суду). Юнака помістили в камеру до запеклих злочинців, бідняків, яких злидні підштовхнула на тяжкі злочини. Спілкування з ними стало джерелом написання белетристичних творів, які після звільнення Іван Франко надрукував у редагованих ним виданнях. Розповіді «тюремного циклу» перекладені іноземною мовою і названі кращими в спадщині літератора.
Покинувши тюремні катівні, Іван Франко зіткнувся з реакцією консервативного суспільства: від «злочинця» відвернулися і народовольці, і русофіли. З університету юнака відрахували. Молодий революціонер з соціалістичними поглядами опинився в авангарді борців з австрійською монархією. З соратником М. Павликом видавав журнал «Громадський друг», де надрукував вірші, нариси і перші розділи повісті «Boa constrictor».
Незабаром поліція конфіскувала видання, але Іван Франко відновив вихід під іншою, більш промовистою назвою - «Дзвін». У журналі друкується програмний вірш Франка - «Каменярі». І знову конфіскація і зміна назви. У четвертому та останньому номері журналу, названому «Молот», Іван Якович надрукував закінчення повісті та вірші.
Іван Франко видавав журнал і підпільно друкував брошури з перекладами праць Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, до яких писав передмови. У 1878 році галичанський революціонер очолив журнал «Praca» («Праця»), перетворивши орган друкарів у видання львівських робітників. У ці роки Іван Франко переклав поему Генріха Гейне «Німеччина», «Фауста» Йоганна Гете, «Каїна» Байрона, написав роман «Борислав сміється».
Навесні 1880 року по дорозі в Коломию Івана Франка заарештували вдруге: політичний діяч встав на сторону коломийських селян, з якими вів судову тяжбу уряд Австрії. Після тримісячного перебування у в'язниці Івана Яковича відправили в Нагуєвичі, але по дорозі в село за зухвалу поведінку він потрапив в катівні в'язниці в Дрогобичі. Побачене стало приводом для написання оповідання «На дні».
У 1881 році Іван Франко видає журнал «Мир», в якому друкує повість «Борислав сміється». Читачі так і не побачили останніх глав твору: журнал закрили. Вірші Івана Франка взяв до друку журнал «Світло». З них незабаром був сформований збірник «З вершин і низин». Після закриття «Світла» літератор змушений заробляти, виходячи друком у виданнях народовольців. У ці роки в журналі «Зоря» вийшла знаменита повість «Захар Беркут», але незабаром співпраця письменника з «Зорею» припинилося.
В середині 1880-х в пошуках заробітку Іван Франко двічі приїжджав до Києва, випрошуючи у столичних лібералів грошей на видання власного журналу. Але обіцяні гроші потрапили не Івану Яковичу, а до редакції «Зорі».
На початку 1890-х Франко написав докторську дисертацію, взявши за основу політичну поезію Тараса Шевченка. Але Львівський університет не прийняв дисертацію до захисту. Іван Якович подав дисертацію до Чернівецького університету, але і там йому відмовили. Восени 1892 року літератор вирушив до Відня, де написав дисертацію про старохристиянський духовний роман. Через рік в Австрії Івану Франку дали ступінь доктора філософії.
У 1894 році після смерті очолював у Львівському університеті кафедру української літератури професора О. Огоновського Франко намагається зайняти вакантне місце. Його пробна лекція викликала величезний інтерес у студентів, але на кафедру Івана Яковича не взяли. До 25-річчя творчості Івана Франка, яке письменники і творча молодь України святкували широко, вийшла збірка віршів «Мій смарагд».
Революція 1905 року в Росії викликала у письменника наснагу, він відгукнувся на подію поемою «Мойсей» та збіркою віршів «Semper tiro», до якого увійшло вірш «Конкістадори».
На початку 1900-х відносини Івана Франка з українськими націоналістами, на чолі яких стоїть Михайло Грушевський, загострюються. У 1907 році спроба очолити кафедру в Львівському університеті в черговий раз провалилася: заяву Франка навіть не розглядали.
Іван Франко, як і його попередники і сучасники, неодноразово звертався до теми теологічної, біблійної. Інтерпретація письменником християнського гуманізму оригінальна. Найяскравіший приклад - вірш «Легенда про вічне життя».
Десятки прозових і поетичних творів метра опублікували після його смерті.
В цілому Іван Франко написав понад п'ять тисяч творів. Сучасники порівнювали його з великими людьми Ренесансу, називали «великим астральним тілом, що зігріває всю Україну». Але говорячи про життя українського класика, часто згадують його цитату: «Живуть, як боги, кати, і гірше пса бідняк живе».

Приватне життя

З майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською письменник познайомився в Києві в середині 1880-х. Іван Франко красенем не був: рудоволосий, з очима, що сльозяться, невисокий. Він захоплював жінок неймовірною ерудицією, прогресивними поглядами і енциклопедичними знаннями. Красуня Ольга полюбила галичанина. Застереження родичів і друзів про те, що молода людина належить до іншого кола, ні до чого не привели. На весілля Іван Франко запізнився: надівши весільний фрак, він зачитався рідкісною книгою в бібліотеці.
Переїзд киянки в столицю Галичини щастя не приніс: манірні львів'янки називали Ольгу «москалькою», молодій жінці всупереч старанням так і не вдалося стати своєю. Сім'я, в якій один за іншим з'явилося четверо дітей, гостро потребувала грошей. Івана Франка не брали на роботу, його переслідували поліція і влада, творчість приносила скромні доходи.
Синам Андрію, Тарасу, Петру і дочці Анні отець читав казки братів Грімм, Іван Якович блискавично перекладав їх з німецької мови. У рідному селі Франка водив дітей в ліс і на річку. Ольга, уклавши дітей спати, перекладала з німецької та французької мов, писала статті для альманахів, обговорювала з чоловіком його твори. Але життєві негаразди і бідність підірвали нестійку психіку - у Ольги проявилася спадкова схильність до нервових зривів.
У 1898 році Іван Франко отримав національну премію. До цих грошей Ольга додала залишене від приданого і взяла на себе будівництво будинку у Львові. Але пожити в новому будинку щасливо не вийшло. Психічний розлад Ольги погіршився, нервові розлади і зриви почалися в Івана Яковича. Останньою краплею стала смерть старшого сина Андрія в травні 1913 року, Ольга потрапила в психіатричну лікарню.

Смерть

Останні місяці життя Іван Франко жив у притулку для січових стрільців: за письменником доглядали студенти-волонтери. До 60-річного ювілею Франка не дожив 3 місяці. Він помирав у повній самоті. Син Тарас в полоні, Петро воював, дочка Анна працювала в київському госпіталі.
Письменник помер удома: Франко втік з притулку в травні 1916 року. Того року його висунули на здобуття Нобелівської премії, але її дають живим. Не стало вченого і літератора 28 травня. Поховали його на львівському Личаківському кладовищі.

Бібліографія

1877 - «Обернений грішник»
1880 - «На дні»
1882 - «Захар Беркут»
1882 - «Борислав сміється»
1884 - «Boa constrictor»
1887 - «Лель і Полель»
1887 - «Яць Зелепуга»
1890 - «Лис Микита»
1891 - «Пригоди Дон Кіхота»
1892 - «Украдене щастя»
1894 - «Основи суспільності»
1895 - «Абу-Касимові капці»
1897 - «Для домашнього вогнища»
1899 - «Нафтовик»
1900 - «Перехресні стежки»