Микола Хвильовий

Письменник Микола Хвильовий насправді користувався псевдонімом, тоді як справжнє його ім’я — Фітільов Микола Григорович. Народився він 13 грудня 1893-го року. Місцем його появи на світ стало селище Тростянець, що у Сумській області. Його внесок в українську літературу та культуру важко переоцінити: з-під його пера вийшли видатні прозові твори та поезія, а ще публіцистика. А ще він став одним із зачинателів пореволюційної української прози.

Біографія

Обоє батьків майбутнього письменника були вчителями. Його батько був дворянського походження, але любив зайвий раз заглянути до чарчини. Говорив Григорій Фітільов російською. Завдяки цьому Микола ще у досить юному віці прочитав велику кількість як російських творів, так і російськомовних перекладів Діккенса, Гюго, Флобера тощо.

Початкову освіту хлопець отримав у сільській школі в Колонтаєві, де працювала його мати. Після її закінчення вступив до Охтирської чоловічої гімназії. Та невдовзі Миколу Фітільова було виключено за те, що він входив до складу українського революційного гуртка.

Вступивши після цього до гімназії в Богодухові, він не змінює своїх революційних поглядів та ідеалів, тож його, не безпідставно, вважають пов’язаним з соціалістами, і хлопця знову чекає виключення з навчального закладу.

Аби якось заробити на кусень хліба, Микола, будучи ще підлітком, підробляє де прийдеться на території Донбасу та південної України. Його сфери діяльності були найрізноманітнішими: від слюсаря — до канцеляриста.

З 1916-го року він стає солдатом. Першу світову війну він бачить як ніхто близько. Переконування серед бійців на передовій та Громадянська війна зробили з молодого чоловіка непохитного більшовика.

Під кінець 1918-го року він зумів стати на чолі ним же і зібраного загону повстанців, що вбачали своїх ворогів у гетьманцях, армії УНР, а ще німцях та дроздовцях.

Навесні 1919 року Фітільова прийняли до Комуністичної партії України.

Зовсім скоро після цього він узяв шлюб із педагогинею на ім’я Катерина Гащенко. Їхня родина поповнилася донькою з незвичайним іменем Іраїда. Але цій родині не судилося довго пробути разом, подружжя розійшлося, дитина лишилася з матір’ю.

З початком 1921-го року Микола Хвильовий вирішує круто змінити своє життя і вирушає на постійне проживання до Харкова, що був на той час столицею. Свій робочий шлях тут він починає із вже знайомої професії слюсаря. Зовсім скоро він зустрічає нову любов — Юлію Уманцеву. Вони беруть шлюб та вже разом виховують доньку Юлії — Любу. Микола добре ставився до своєї падчерки і став для неї батьком.

Цей рік став для письменника визначним і у літературній сфері, бо тоді вперше виходять друком його твори у періодичних виданнях, а також в альманасі «Штабель» та «На сполох».

У літературно-мистецьких колах він був важливою особою, особливо після заснування ним та членства у таких відомих організаціях як Гарт (1923-го року), ще через три роки — ВАПЛІТЕ, де він займав посаду віце-президента, ВУСПП та (1927-го) та «Пролітфронт» (1930-го року).

У третьому десятилітті двадцятого століття Микола Хвильовий був на боці українізації, у той же час негативно ставився до просвітництва.

1925-го року ним було опубліковано у «Культурі і побуті» статтю «Про «сатану в бочці», або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка набула неабиякого розголосу та поклала початок літературної дискусії 1925-28 рр.

Цього ж року вийшла друком книга Миколи Хвильового з памфлетами «Камо грядеши?», а у наступному році — «Думки проти течії». Трішки згодом у газеті «Культура і побут» були надруковані наступні памфлети за спільною назвою «Апологети писаризму». Ці твори органічно перейшли у статтю «Україна, чи Малоросія», проте надрукувати її авторові так і не вдалося. Вона вийшла друком вже після його смерті. Ці твори агітували літераторів не брати за зразок Московських письменників, а рівнятися на європейців. Він пророчив українським митцям велике майбутнє, чи не провідну роль у так званому євразійському Ренесансі, який, на його думку, врешті-решт мав настати.

Націонал-комуністам теж була ця думка близькою, як і літературній групі «неокласиків», яку очолював М. Зеров.

У 1926-му році була видрукувана 1-ша частина роману «Вальдшнепи». У творі головні герої ведуть дискусію, намагаючись зрозуміти, як треба відповісти на найбільш болючі проблеми сучасності, говорили про можливість національно-культурного відродження України тощо. Ці розмисли, озвучені автором через персонажів твору, розкритикували зусібіч.

Не беручи це до уваги, Микола Хвильовий прагнув донести до літераторів, що мистецтво слова — це не просто набір форм та художніх засобів, які їм пропонують, що література не має бути прислужницею для партії, яка чітко встановлює межі порушуваних тем.

Щоб його думки були правильно розтлумачені Микола Хвильовий пише: «Геть від Москви!», «До психологічної Європи» тощо. Хоч він і говорив про те, що не хоче нікого провокувати розірвати стосунки з Москвою в економічному та політичному плані, але його вже не чули, бо він зачепив політичну складову.

У листі «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК ВКП(б)У», який було написана 26 квітня 1926-го року, Йосипом Сталіним зауважувалося, що Микола Хвильовий веде антиросійську агітаційну діяльність в Україні. Після цього листа зусібіч посипалася критика на М. Хвильового особисто та, звісно ж, на його твори. Інакше бути не могло.

Шумський, Волобуєв та Хвильовий були названі ідеологами трьох гілок «націонал-ухильництва», які були відповідно названі як шумськізм, волобуєвщина та хвильовізм.

З грудня 1927-го по березень 1928-го року письменник лікувався у Німеччині та Австрії, де всотував місцеву культуру та літературу, одночасно докладаючи зусиль для того, аби українська література набула популярності за кордоном.

Ще перебуваючи далеко від Батьківщини, М. Хвильовий був змушений самостійно відректися від власних слів та переконань, що вкладалися у слова «Геть від Москви!» Коли ж він повернувся додому, то для того аби знову нести в маси свої переконання та ідеологічні орієнтації ВАПЛІТЕ, ним було створено журнали «Літературний ярмарок» та «Пролітфронт». Не дивно, що обидва періодичні видання було закрито.

Не маючи іншого вибору, М. Хвильовий намагався писати за «партійною лінією», проте радянський режим вже не давав йому змоги працювати навіть так.

Смерть

Весною 1933-го року письменник відвідав Полтавщину, де відчув справжній жах, коли побачив, як людей тисячами забирав Голодомор. Те, що відкрилося перед ним, наклало неабиякий, надзвичайно важкий відбиток на його фізичне та моральне здоров’я. Вкупі з постійним цькуванням та передчуванням страшного часу для інтелігенції, яке взяло початок з арешту його друга Михайла Ялового, протестуючи проти режиму, Микола Хвильовий наклав на себе руки. Місцем трагедії став письменницький дім «Слово». Життя літератора обірвалося 13 травня 1933-го року.

Саме ця дата вважається закінченням доби Розстріляного відродження.

Довгі роки радянська влада забороняла творчість Миколи Хвильового.

Літературна діяльність письменника

Першу поезію автора за назвою «Я тепер покохав город» надруковано у 1919-му році у місті Харків. Через два роки видрукувано поему «В електричний вік» та збірочку поезій «Молодість», ще через рік — «Досвітні симфонії». Романтизм та імпресіонізм вагомо вплинули на ці твори. Літературознавча оцінка цієї частини доробку письменника була досить високою. Та ще більше творчий геній майстра слова був розкритий у жанрах малої прози — новелі та оповіданні.

Так прозова збірка «Сині етюди», видана 1923-го року, визнана не тільки особистим досягненням автора, а й початком нового періоду в українській літературі.

Новели Миколи Хвильового було не тільки цікаво читати через тематику, що була актуальною на той період, а й у зв’язку з оригінальним стилем, манерою зображення. Автор більше виражав, ніж зображував, через що його рання творчість була музичною, інколи навіть алітералізація проглядається у тексті, ще ці тексти часто можна назвати поезією у прозі.

Етапи творчості письменника

Дослідники умовно поділяють твори автора на 2 періоди:
до 1926 року
1926-1927 роки;

Перший етап означений вище названими прозовими творами без чіткого сюжету та композиції.

У другому етапі Микола Хвильовий як майстер слова вчиться будувати сюжет, водити воєдино композиційні лінії тепер уже у великих прозових формах. До того ж його твори цього періоду просякнуті реалізмом, на відміну від попереднього, з його романтизмом та імпресіонізмом.

Весь свій творчий та життєвий шлях письменник страждав через несумісність реальності та мрій та величезну прірву, що стояла між ними. Саме цей мотив зображений у творах «Синій листопад», «Арабески» та «Дорога й ластівка» тощо.

Персонажі, зображені Миколою Хвильовим, зазвичай, конфліктують з оточуючим світом, бажаючи більшого, кращого. Проте герої його творів не завжди є стражденними через вплив часу, інколи, навпаки, вони є джерелом мук інших. Наприклад, у творі «Я (романтика)» чекіст розривається від внутрішнього конфлікту, убиваючи інших людей та свою матір.

Полеміка та публіцистика Хвильового червоною ниткою пронизана проблемою історії та майбутнього України, її культурного розвитку, чи, навпаки, занепаду. Автор не бачив достойного майбутнього культури та, зокрема, літератури України з орієнтацією на Росію, тож пропагував брати приклад з Європи. Ці ідеї втілені у творах «Думки проти течії», «Камо грядеши?» тощо.

Микола Хвильовий — титан української літератури, який, не зважаючи на важкі часи доби, у яку йому довелося жити, зміг визначити правильні орієнтири ровитку літературного процесу та був достойним сином своєї Батьківщини, творчий доробок якого залишиться його нащадкам навіки.

Книжки оцінені користувачами