You are here

Микола Костомаров

Рейтинг: 
1
День народження: 
Травень 16, 1817
Дата смерті: 
Квітень 7, 1885

Микола Іванович Костомаров народився 16 травня 1817 року. Його поява на світ відбулася за незвичних обставин, що породило за собою низку проблем у подальшому. Річ у тому, що його мати, яку звали Тетяною Мельниковою, стала обраницею його батька, Івана Костомарова, який, до слова, мав досить поважний вік та був офіцером у відставці. Тетяна ж була його кріпосною. Іван Костомаров вирішив стати з нею до шлюбу, але перед цим відправив її на навчання в Московський приватний пансіон. Вінчання батьків малого Миколки відбулося вже після його появи на світ — наприкінці весни 1817-го року. Оскільки дитина поміщика народилася від тоді ще кріпосної дівчини (а не його дружини, по законах того часу), то вона автоматично ставала кріпосним… для власного тата.

Все б нічого, якби не нагла смерть поміщика І. Костомарова. 14 липня 1828-го року його не стало, а його син, який, формально, був кріпаком, як частина майна, перейшов у спадок до родичів Ровнєвих. Ті, у свою чергу, не впустили шанс нажитися. Вони запропонували вдові Костомарова-старшого угоду: вони забирають 14 000 десятин дуже хорошої землі, а вона отримує 50 тисяч крб. асигнаціями і, найцінніше, волю для сина. Жінка дала згоду.

Тетяна Костомарова розуміла, що їй доцільніше буде забрати Миколу з пансіону в Москві та віддати у Воронезький пансіон, бо там і плата за навчання менше і додому вертатися не так далеко. Та, насправді, це було прикрістю, оскільки перший навчальний заклад дав Миколі неабияку цінність — він хотів вчитися і це у нього неабияк виходило, тож зовсім не дивно, що він у стінах пансіону отримав прізвисько enfant miraculeux, що в перекладі з французької звучить як чудесне дитя.

У Воронежі, натомість, був надто низький рівень викладання, тож добре освічений юнак просто нудьгував на уроках. Через деякий час його було відраховано. Причиною були вказані «витівки». Відтепер юнак гриз граніт науки в гімназії міста Вороніж. Тут він навчався до 1833-го року. Але цим освітнім закладом його освіта не скінчилася. Далі він вступив в Харківський університет. Навчається хлопець на історико-філологічному факультеті і, варто зауважити, надзвичайно добре.

Тут він займався вивченням мов, його цікавила антична історія, німецька філософія та нова французька література. Він вчиться грі на фортеп’яно та пробує себе в поезії. Ще студент тісно спілкується з членами гуртка українських романтиків Харківського університету, тож не дивно, що зовсім скоро він захопився усною народною творчістю та вивченням козацького минулого України.

Під час навчання в університеті Микола Костомаров аж надто захопився читанням, що спричинило погіршення зору чоловіка ще в досить молодому віці.

1836-го року Микола Костомаров закінчує університет. А вже на початку наступного року складає екзамен на кандидатський ступінь. Отримавши направлення в один з кавалерійських полків армійської кавалерії, стає юнкером.

8 грудня 1838-го року чоловік офіційно отримує статус «кандидат».

Перші кроки в трудовій діяльності

На військовій службі М. Костомаров зайнявся розбиранням багатого архіву, що належав повітовому судові. Тут на збереженні знаходилися документи козацького полку, найдавніші з яких датувалися часом заснування міста. Відтепер Костомаров отримав посаду історика полку. Працюючи в архіві, він написав твір, пов’язаний із тодішнім заняттям, але його було втрачено.

До того ж у цей період Микола Іванович усвідомив, що вивчаючи історію, потрібно опиратися не тільки на літописні відомості, а й на народну творчість. Аби якомога краще ознайомитися із народним життям-буттям, Микола Іванович починає активно збирати фольклорні матеріали по селах Харківської губернії та шинках, що в них розташовані.

Весною 1838-го року чоловік відвідував лекційні заняття в стінах Московського університету, які проводив літературознавець Степан Шевирьов. Завдяки цьому лекторові М. Костомаров сприйняв народну творчість з неабияким романтизмом.

Живучи в Харкові, чоловік все більше й більше починає думати про те, що саме український народ повинен допомогти визволитися слов’янам з лабет кріпосництва. М. Костомаров пише поетичні твори, в яких возвеличує час козаччини, а також період правління князів в Україні. Один за одним твори Миколи Костомарова беруть до друку різні альманахи. 1838-го року на світ з’являється збірник «Українські балади», а ще через два роки — «Гілка». Підписані вони псевдонімом — Ієремія Галка. Вільям Шекспір мав неабиякий вплив на творчий розвиток митця в цей період життєвого та творчого шляху. Так, після прочитання багатьох творів великого англійця, Микола Костомаров написав історичну драму «Сава Чалий» та трагедію «Переяславська ніч».

Написання дисертацій та викладацька діяльність

1840-го року чоловік складає екзамени й стає магістром. Та починає готуватися до написання дисертаційної роботи. Тема: «Берестейська унія 1596-го року». Та захистити її науковець так і не зміг, бо на неї була накладена урядова заборона. Та через рік ця робота була видана, як книга, яка стала надзвичайно відомою. Звісно, що об’єктивність та відверта правдивість цієї праці довела церковну владу до знавісніння.

Ще одну дисертацію М. Костомаров готував півторарічний термін, вона отримала назву «Про історичне значення руської народної поезії». Ніякого ідеологічного підґрунтя тут вже не було помічено, тож захист відбувся у 1844-му році. Тепер Костомаров вже був магістром і зміг присвятити себе та свій час повністю науці та педагогіці.

Новим об’єктом для його дослідницької діяльності став Богдан Хмельницький. Для того, щоб мати змогу зібрати побільше інформації про цю видатну особистість, історик навіть змінює місце проживання та починає працювати в Рівному. Там він вчителює в гімназії. Вже наступного року Микола Костомаров знову переїздить та обіймає посаду старшого вчителя вже в Київській гімназії. Саме тут відбувається значима подія в житті чоловіка — знайомство з науковим світилом того часу — це був Михайло Максимович.

Весною 1847-го року вченою радою Київського університету було вирішено обрати Костомарова на посаду викладача російської історії. А вже на початку серпня — ад’юнкт-професором. Восени учні вперше слухали його лекції. До того ж, слухали із захопленням. Микола Костомаров починає дуже серйозно та плідно вивчати історію України.

Кирило-Мефодіївське товариство

Василь Білозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш та Опанас Маркович захоплювалися Костомаровим. Наприкінці 1845-го року — на початку 1846-го року вони започаткували Кирило-Мефодіївське братство, яке було слов’янофільсько-українським. Через певний час до нього також вступив Великий Кобзар — Тарас Григорович. Головною метою членів товариства стало поширення ідеї про «слов’янську взаємність».

Більша частина членів товариства мала стійкі релігійні переконання, народницький пафос для них став заледве не ще одним релігійним вченням. Проте де в чому їхні погляди значно розходилися. Так Костомарова, Гулака та Білозерського можна впевнено віднести до слов’янофілів, тоді як Куліша та Шевченка — до українофілів.

Ідейно товариство вже було сформоване, тож його учасники хотіли нести в маси свої погляди. Зауважимо, що ними не виключалася можлива наявність не зовсім добровільних методів впливу, а Кобзар, взагалі, прагнув аби їхня діяльність увінчалася народним повстанням.
Та практично втілити свої плани братчики так і не змогли. Вони впустили в своє коло студента Петрова, який доніс на активістів. Почалися арешти.

Арешт

М. Костомаров перебував у дружніх стосунках із губернатором Києва І. Фундуклеєм. За невелику кількість часу до розкриття товариства, останній віддав Миколі Івановичу рукописний примірник своєї книжки і хотів почути його думку про неї або навіть готовий був до правок. Тож, коли губернаторові стало відомо про те, що Костомарова чекає арешт, він хотів зустрітися із ним, аби повідомити його про це. Але йому не вдалося, оскільки науковцеві було важко на той момент звільнити для цього бодай трішки часу, оскільки він саме готувався до власного весілля. Його дружиною мала стати Аліна Крагельська. Вночі з 29 на 30 березня 1847-го року історика арештували й повезли в Петербург.

Микола Костомаров дуже важко сприйняв і пережив цю ситуацію. Подейкують, що він навіть голодував по дорозі в Петербург, аби таким чином покінчити життя самогубством.

15-го квітня історика вперше допитали.

Чоловіка ув’язнили в Петропавлівську фортецю. У середині червня до нього на побачення приїхала наречена. Науковцеві здавалося, що його доля вже занапащена, тож він вирішив не одружуватися з Аліною, бо так, на його думку, краще для неї. В результаті їхні стосунки справді не склалися. Жінка взяла шлюб з іншим.

В Саратові

У червні 1848-го року із Петропавловської фортеці М. Костомарова переводять до Саратова. Він не був ув’язненим, а знаходився під поліцейським наглядом. Йому було дозволено працювати. Місцевий статистичний кабінет став першим місцем роботи науковця. Губернське правління згодом бере його до себе перекладачем. Проте прямого заняття для нього на цій посаді так і не знайшлася. Тоді губернатором було призначено політичного засланця М. Костомарова завідуючим секретного відділу, в якому займалися веденням справ про «старообрядців».

У Саратові Миколі Івановичу знову випадає можливість займатися науковою діяльністю. У цьому місті й була завершена монографія ( у першій редакції) про Богдана Хмельницького. Після цього історик взявся до іншої ґрунтовної праці — дослідження про побут в Московській державі XVI-XVII сс. Як завжди Костомаров не брав за основу тільки літературні джерела, а й дізнавався про все «з перших вуст», мандруючи навколишніми населеними пунктами та збираючи зразки стародавніх пісень та переказів. Спілкуючись із населенням, науковець знайомився з побутом та переконаннями старовірів та членів інших сект.

1853-го року «Саратовские губернские ведомости» взяли до друку першу редакцію дослідницької праці «Бунт Стєньки Разіна», яка пізніше буде значно доповнена.

Свобода

1856-го року маніфестом, який був виданий царем Олександром ІІ, Костомаров був звільнений з-під нагляду поліції.
А вже наступного року науковець вирушає у велику подорож Швецією, Німеччиною, Швейцарією, Францією та Італією.

Викладацька діяльність в м. Санкт-Петербург

1858-го року М. Костомаров приїздить до Санкт-Петербурга та знову починає працювати в науковій царині.

1859-го року видатного історика запросили стати на чолі кафедри російської історії в Петербурзькому університеті. Вступну лекцію ще довго згадував не тільки сам лектор, а й величезна кількість люду, який на неї прийшов. Це були не тільки студенти, а й прихильники М. Костомарова та навіть декілька державних діячів. Коли лекція добігла кінця, слухачі почали дуже гучно аплодувати, а молоді люди, що були присутні там, підхопили чоловіка на руки й донесли до самого екіпажу.

Інтелігенція Петербурга надзвичайно сильно підпадала під вплив науковця. На його лекціях кожного разу була юрба людей. А щовівторка до нього додому приходили видатні діячі російської культури того часу.

Доки М. Костомаров відбував заслання, він круто переосмислив свої погляди на історичну науку. Новий Костомаров уже відкидав містичне поклоніння народу, але й надалі не бачив історію наукою виключно про державне життя, як було поширено вважати на той період.

Костомаров велику кількість часу приділяв науковій діяльності, працюючи з архівними матеріалами. Його статті одна за іншою виходили друком у «Современнике», «Вестнике Европы», «Русском слове» — періодичних виданнях, що саме перебували на піку популярності.

1860-го року відбулася досить помітна подія не лише в житті самого Костомарова, а й в історичній науці. В «Современнике» була надрукована його стаття, в якій він критикував норманську теорію походження Русі, за якою варяги пішли від скандинавів. Через невеликий проміжок часу після публікування допису історик отримав листа від Михайла Погодіна — ще одного науковця-історика, який, навпаки, розділяв норманську теорію. Останній викликав Миколу Івановича на публічну дискусію. Він дав згоду.

Зустріч відбулася 19-го березня 1860-го року. Цей привід вже звів двох науковців у диспуті за сотню років до того: Міллера та Ломоносова. Погодін із Костомаровим були другими. А ще через сотню років та ж причина зведе для публічної демонстрації поглядів з норманської теорії Клейна та Шаскольського.

В м. Петербург М. Костомаров знову починає спілкуватися зі своїми старими товаришами. Пантелеймон Куліш та Василь Білозерський разом із ним утворюють національно-культурний осередок українських інтелігентів «Громада».

У період з 1861 по 1862 р. вкупі з українськими гуртками аналогічного типу, члени Петербурзької «Громади» видають журнал «Основа». М. Костомаров активно в ньому друкується. За політичними поглядами він став поміркованим демократом, переконаним українофілом.

Наукова діяльність наступних років

Олександр Герцен, який видавав альманах «Колокол» в Лондоні, був товаришем М. Костомарова за листуванням, тож зовсім не дивно, що у вищеназваному виданні історик часто друкується. Тут можна було видати те, на що вдома неодмінно б наклали заборону цензори.

1861-го року разом із селянською реформою суспільство починає розколюватися на 2 частини: з революційними та консервативними поглядами. Микола Іванович натомість залишався зі своїми ліберальними переконаннями. Цього ж року відбулося повстання студентів, яке призвело до припинення роботи Петербурзького університету. Та Костомаров разом із однодумцями-професорами вирішили проводити лекційні заняття на постійній основі в Міській думі. Та владі це не сподобалося. Такого роду лекції були заборонені.

Протестуючи, 1862-го року М. Костомаров звільнився. Викладати більше він так і не зможе, хоча він отримував ряд запрошень від університетів. Російським урядом було заборонено історикові-науковцеві М. Костомарову знову взятися до викладацької роботи.

Костомаров тепер став виключно дослідником. Починаючи від 1863-го року, він займається видаванням декількох книг із документами, що мають історичне значення для України та Білорусії від XIV до XVII сторіч.

З-під його пера вийшло більше трьох сотень творів публіцистичного, історичного та літературного характеру. Найбільш вагомою працею стала монографія «Богдан Хмельницький», яка вперше була видрукувана 1857-го року, а остання редакція вже мала 3 томи і була видана 1876-го року. Також неабиякою історичною цінністю є його дослідження «Руїна».

1873-го року сталася неабияка подія в особистому житті Миколи Івановича — він знову зустрівся з коханням своєї молодості — Аліною Крагельською. Вона була заміжня 19 років, народила трійко діток. Через 2 роки після зустрічі, вони стали до шлюбу. Наступне десятиріччя вони прожили подружжям аж до смерті Миколи Івановича Костомарова — 7 квітня 1885-го року.

Книжки оцінені користувачами