Четверта частина саги про Гаррі Поттера стала набагато серйознішою. В першу чергу це пов'язане з появою Темного Лорда. Особисто для мене, поява Лорда Волдеморта зарішала. Я не був вражений драконами чи другим випробуванням. Хоч пані Роулінг і описала все прекрасно та надзвичайно професіонально. Я перечитував четверту частину в дорослому віці, коли вже мав певний багаж прочитаних історій, де дракони та інші магічні прописані набагато краще. Тому остання надія була виключно на третє випробування з лабіринтом та поява головного антагоніста історії. І саме тут авторка все зробила правильно.

Лабіринт виглядав надзвичайно моторошно та загадково. Безліч пасток, море павуків та лиховісний монстр, що полюбляє загадки. Ось це я називаю справжнє випробування, де однією магією неможливо розібратися. Також варто виділити створену містичну атмосферу. Протягом всього випробування, мені було лячно за персонажів. Адже щойно всі зайшли до лабіринту, як зіткнулися із найбільшими власними страхами. Допомоги годі чекати. В четвертій частині, Гаррі Поттер вже нагадує повноцінного самодостатнього персонажа, який має характер.

І вишенька на торті! Події на кладовищі - одна з найцікавіших та захопливих сцен в усій історії. Як на мене, навіть легендарна дуель Волдеморта з Дамблдором з Ордена Фенікса програє сцені на кладовищі. Перша матеріальна поява Темного Лорда нагадує жахастик. Антагоніст стає перед читачем надзвичайно великим. Його поведінка, манери демонстрували темного чарівника, як істоту із зовсім іншого всесвіту. Він не намагався знищити Поттера відразу, він старався все зробити із пафосом, як те прописано в правилах дуелі. І це підкупало. В наступних частинах, Лорд Волдеморт не є таким елегантним і лячним, як в цій частині. Але є один момент, що дуже розчарував в цій частині. Він стосується способу, за допомогою якого Гаррі зумів втекти від ворога. Такий могутній чаклун, поряд багато наслідувачів, і ніхто не зумів проконтролювати Келих Вогню. Як так? Я розумію, що сюжетна броня в головного героя і так далі але авторці вартувало б більш грамотно прописати спосіб втечі Гаррі від, я ще раз нагадую, найстрашнішого і наймогутнішого, темного чаклуна епохи. Також я до сих пір не розумію як працюють закляття в цій історії. Чому проти вбивчого закляття, яке є в списку заборонених, легко протистояти із заклинанням, що вибиває паличку із рук? Відверто кажучи, я сумніваюсь, що і в наступних частинах я знайду на це відповідь.

Історія повільно переходить від чарівної дитячої казочки на Новий рік до серйозної магічної епопеї. В першу чергу це підкреслюється першим продемонстрованим вбивством. В попередніх частинах, подібного не було. І це правильна стратегія, історія повинна рости, серйознішати разом із своїм протагоністом.

Хоч ця частина мені подобається менше за третю, але я її все одно люблю. Особливо фінальні розділи.