Справжнє ім’я Остапа Вишні — письменника, новеліста, класика сатиричної прози — Павло Михайлович Губенко. З’явився на світ він у простій селянській родині на маленькому хуторі Чечва. Тоді ця територія входила до складу Полтавської губернії Російської імперії. Наразі це Охтирський район на Сумщині. Дата народження письменника — 13 листопада 1889 року. Родина малого Павлика була дуже багатодітною: крім нього, у сім’ї народилося ще шістнадцятеро дітей. Біографія Остапа Вишні є непростою. Жили вони бідно. Голова сімейства служив у поміщика. Проте вивчити сина Павла вдалося. Спочатку він отримував освіту у початковій школі, далі — у двокласній школі міста Зіньків. Пізніше майбутній письменник йде навчатися на медика до Військово-фельдшерської школи у Києві. Освіту тут він скінчив у 18 років та відразу став працювати фельдшером в російській армії. Через деякий час змінив місце роботи. Цього разу почав працювати у хірургічному відділенні. Та лікувати людські тіла — не було мрією Павла Михайловича. Йому хотілося лікувати людям душі. Словом. Тому, паралельно з роботою, молодий чоловік самостійно вивчає різноманітну літературу для того, щоб екстерном здати екзамени. І в нього виходить. Він не відвідував жодного заняття в гімназії, проте склав іспити, що зазвичай складають гімназисти.
Після цього, отримавши нові можливості, Павло вступає до Київського університету. Вчився він старанно, проте довчитися так і не зміг. Він з головою поринув у літературну діяльність та всерйоз зайнявся журналістикою. Та це стало не головною причиною. У 1918 році військового фельдшера Павла Губенка мобілізують до лав армії УНР. Він був здібним медиком, хоча і не любив цієї справи по-справжньому, тому йому вдається, досить швидкими темпами стати офіцером медичної служби УНР. Саме у такому чині його було взято в полон більшовиками. Полоненого було ув’язнено у місті Харків до 1921 року.

Звичайно, що лишатися б йому там і далі, або й того гірше, але П. Губенка врятував випадок. Микола Скрипник десь, ніби-то, читав гостро сатиричні твори письменника в адресу Директорії та Симона Петлюри. Тож його було звільнено.

Творчість Остапа Вишні

Коли Остап Вишня почав писати, достеменно невідомо. Проте який твір був надрукований першим — не секрет ні для кого. Це був фейлетон «Демократичні реформи Денікіна…» Псевдонім, щоправда, тоді був інший — автор підписав себе як П. Грунський. Сталася ця визначна подія на шпальтах газети «Народна воля». Письменнику на той час виповнилося двадцять років.

Після звільнення з полону у 1921 році П. Губенко починає працювати в «Вістях ВУЦВК». З цього року розпочинається активна письменницька діяльність автора. Все частіше й частіше його твори виходять в періодичних друкованих виданнях.

Знаний всім світом, псевдонім Остап Вишня, було вперше вжито у газеті «Селянська правда» від 22 липня 1921 року. Ним був підписаний фейлетон «Чудака, їй-богу!»
Літературне життя Остапа Вишні цього періоду життя було дуже активним: і творчість, і спілкування з іншими авторами. Він входить до складу літературних угрупувань «Плуг» та «Гарт». Займається підготовкою до друку перших номерів «Червоного Перцю», також працює в організаційному комітеті Спілки письменників. Товаришує Остап Вишня з багатьма відомими авторами: М. Хвильовим, П. Кулішем, М. Рильським та ін.

І все було б добре, якби не оте вічне «але». Але з’явилася людина, яка, чомусь, не хотіла бачити П. Губенка на письменницькій арені, і зі всієї сили намагалася його скомпрометувати. Ця людина, теж письменник — Олексій Полторацький. Ще у 1930 році він написав нищівну статтю, адресовану Остапові Вишні та його діяльності. Її було перевидано у 1934 році. Плюс — його зв’язок з УНР. У грудні 1933 року П. Губенка заарештували. У тюрмі НКВС він пробув до весни 1934 року. Його звільнили, проте ненадовго. Цього ж року Остапа Вишню відправляють до концентраційного табору, у якому він пробуде довгих дев’ять років, аж поки сам Й. Сталін вирішує, у 1943 році, його звільнити. Причина тому проста — вся Україна полюбила веселого і гострого Остапа Вишню. Тоді, коли у боротьбі з більшовиками досягає певних успіхів УПА, а український народ бачить, що то за більшовицька чума, яка катує їхнього автора, Й. Сталін хоче показатися не таким поганим, як його вважають, не таким деспотичним і відпускає письменника на волю.

Після виходу Остап Вишня пише гумореску «Зенітка», яка стала дуже відомою та надзвичайно полюбилася читачеві.

Письменник входить до складу редакційної колегії журналу «Перець».

У 1955 році його офіційно реабілітували.

Помер автор 28 вересня 1956 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Писав Остап Вишня гуморески, фейлетони та усмішки. До речі, жанр «усмішка» він і вигадав, зауваживши, що слово «фейлетон» чужомовне, а є «нашіше» слово — усмішка. Взагалі усмішка — це щось середнє між фейлетоном та гуморескою, але обов’язково коротеньке, смішне та з великою кількістю слів автора.

З-під пера Остапа Вишні вийшла відносно невелика кількість творів, проте кожен із них відомий і любий всім українцям: «Чухраїнці», «Дика гуска», «Дика коза», «Вальдшнепи», «Лось», «Перепілка», «Отак і пишу» та інші. Найвідоміші збірки творів Остапа Вишні «Мисливські усмішки» та «Вишневі усмішки».