Сергій Дяченко

Дитинство і юність

Сергій Дяченко народився 14 квітня 1945 року у Києві. Батьки письменника — переживший сталінські репресії вчений-мікробіолог Сергій Степанович і дочка священника, вчителька фізики Віра Іванівна — прожили в щасливому шлюбі понад 60 років, виховавши двох прекрасних дітей — Наташу і Сергія.

У дитинстві хлопчик багато хворів і перечитав величезну кількість книг. У вихованні схильного до застуди мрійливого бешкетника допомагала няня Параска. У 7 років в селі Українці переплив Дніпро, а до юнацтва завоював 1-й розряд з плавання. На відміну від сумлінної сестри, яка закінчила школу із золотою медаллю і стала потім видатним вірусологом, Сергій робив домашні завдання на перервах, але вчився прекрасно: виручали ерудиція і пам'ять. В юнацтві почав писати вірші, але пішов шляхом батька і з відзнакою закінчив Київський медичний інститут.

У старших класах, щоб дати відсіч шкільним хуліганам, потай від сім'ї Сергій зайнявся самбо і досяг успіху, отримавши юнацький розряд. Але головним захопленням юнака стало підводне плавання. Він брав участь в підводних наукових експедиціях, пошуку гармат Берінга в районі Командорських островів, в порятунок популяції морських бобрів. В одній з експедицій молодий чоловік отримав баротравму і в результаті операції позбувся барабанної перетинки.

З медичних наук найцікавішими для Сергія виявилися генетика і психіатрія. У 1969 році юнак вступив до аспірантури при Київському інституті молекулярної біології, а за рік до цього перший раз одружився. Обраниця Сергія була красива, але любила не тільки молодого Дяченко, скільки статус його батьків. Навчання чоловік поєднував з роботою лікаря-психіатра.

На початку 70-х років майбутній фантаст написав перший великий твір — детективний роман «Симфонія» і так захопився його створенням, що ледь не був відрахований з аспірантури, але зміг закінчити її та стати науковим співробітником нового Московського інституту генетики. В середині 70-х років перший шлюб Сергія Дяченка розпався, і перспективний завідувач науковою лабораторією став заочно навчатися на сценаристському факультеті ВДІКу.

У 1978-му фільм майбутнього фантаста «Генетика і ми» отримав Гран-прі на Всесоюзному кінофестивалі. Дипломною роботою Сергія став сценарій художнього фільму про Миколу Вавілова. У 1981 році Дяченко остаточно змінив стабільні заробітки вченого на непередбачувані гонорари літератора. До цього часу Сергій одружився вдруге і у нього з’явилось два сини - Сергій та Сашко.

Особисте життя

В 1989-му Сергій Дяченко вдруге розлучився (причиною краху сімейного життя стало втручання тещі, котра через хворобу жила з подружжям) і, залишивши родині квартиру в Москві, повернувся до Києва з улюбленим псом Зоріком. Сценарист, розлучений з синами, страждав від депресії та подумував про самогубство. В цей час він вперше побачив свою майбутню дружину. Марина грала у виставі «Заручники вічності» і здалася Сергію надзвичайно красивою.

Щоб завоювати увагу юної актриси, Дяченко переробив сценарій свого сенсаційного фільму про голодомор «Голод 33», в п'єсу «Гріхопадіння», в якій Ширшовій належало зіграти головну роль. Перше побачення в найпрестижнішому київському ресторані приголомшило Марину, оскільки Сергій надто докладно розповів дівчині про психологічні особливості маніяків, вивчених ним під час роботи психіатром. Майбутні співавтори на 2 роки розлучилися. Марина за цей час знялася в 3 фільмах.

У 1993 році сценарист і актриса зустрілися знову і більше не розлучалися. Після весілля дружина показала коханому свої повісті, і подружжя засіло за написання першого спільного роману «Сторож», який розповідає про чарівника, позбавленого магічної сили.

Потім були «Ритуал», що розповідає про кохання дівчини та дракона-перевертня, і «Шрам», завершення якого влітку 1995 року співпало у чоловіка і дружини Дяченко з народженням дочки Анастасії. Бабуся Віра Іванівна, сестра Сергія і няня Тетяна Чернишова допомагали ростити малечу і поєднувати подружжю Дяченків батьківські обов'язки з творчістю.

Незабаром у літераторів з'явився «третій співавтор» - чорний кіт Дюшес, володар персонального посвідчення з фото про членство в Асоціації письменників України.

Казки, які розповідались подружжям дочці перед сном, лягли в основу збірки «Повітряні рибки» і серію оповідань «Казки для Стаськи». Оповідання про дивовижний сімейно-творчий тандем стало важливою частиною книги Юлії Андрєєвої «Тріумвірат».

В кінці нульових років 21 століття подружжя написало сценарій для фільму «Залюднений острів» режисера Федора Бондарчука і переїхали жити в столицю Росії. Навесні 2012-го вийшов телевізійний серіал «Біла гвардія», у створенні сценарію якого брали участь Марина і Сергій Дяченко.

Книги

Марина і Сергій Дяченко - творці жанру «м-реалізм», назва якого може розшифровуватись «мета-реалізм» або як реалізм «магічний». У романі «Відьмине століття» міфологічні персонажі українського фольклору діють в сучасному європейському місті.

У реалістичній повісті «Зелена карта» розповідається про киян, які виїхали за кордон. У творі «Рубіж», написаному подружжям у співавторстві з письменниками А. Валентиновим і Г. Л. Олді, діють не тільки герої фентезі, а й жителі українського села. З цими ж співавторами Дяченко створили розповіді із серії «Пентакль».

Одним з найбільш знаменитих творів Марини та Сергія є роман «Печера». У ньому співіснують два світи - звичайних людей і мутантів, мешканці кожного з яких одержимі насильством. Автори стверджують, що джерело агресії знаходиться всередині кожної людини, благі наміри та наукові відкриття можуть примножити зло, єдиний захист від якого - любов.

Марина і Сергій Дяченко зараз

З 2013 року подружжя живе в Каліфорнії. Життя на березі океану в оточенні чайок, пеліканів і морських котиків дозволяє Марині та Сергію, що заявляє, що він пішов не від мавпи, а від морського лева, займатися улюбленим дайвінгом.

Функції Чорного Дюшесу, який прожив майже 20 років, зараз виконує його тезка рудого кольору, врятований дочкою подружжя-співавторів з притулку за день до усипляння. Апельсиновий Дюшес любить походжати по клавіатурі, «беручи участь» у створенні нових творів Марини та Сергія Дяченків.

Бібліографія

1994 - «Сторож»
випуску 1996 - «Ритуал»
випуску 1996 - «Шрам»
1997 - «Відьмине століття»
1997 - «Наступник»
1997 - «Скрут»
1998 - «Печера»
1999 - «Армагед-дім»
1999 - «Рубіж»
2000 - «Зелена карта»
2002-2008 - «Казки для Стаськи»
2005 - «Пентакль»
2007 - «Vita Nostra»
2009 - «Цифровий, або Brevis est»
2010 - «Мігрант, або Brevi finietur»
2011 - «Одержима»
2013 - "Темний світ. Рівновага»
2019 - «Промінь»