Світлана Поваляєва

Сучасна українська письменниця, відома журналістка, Світлана Вадимівна Поваляєва з’явилася на світ 20 березня 1974 року у місті Києві.

За словами самої письменниці, вона не мріяла у дитинстві стати ні вчителькою, ні лікарем, словом, зовсім не прагнула бачити себе у дорослому віці в іпостасі звичній для малих мрійниць. Їй просто не хотілося нічого робити у дорослому віці. От і все. Проте так не сталося.

Закінчивши у столиці середню школу під номером 71, дівчина вступає до Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Навчається вона на телевізійника. Отримавши вищу освіту, Світлана починає працювати у медійному просторі. Це і телеканал СТБ і Новий канал тощо. На сьогодні жінка займається журналістською діяльністю в штаті 5-го каналу.

З-під пера С. Поваляєвої, як письменниці вийшли і проза, і поезія. Також цікавими є її дитячі книги для найменших читачів: «Вррум-чарівник» та «Вррум в лабетах Правил».

Прозових книг авторки вже нараховується сім. Найвідоміші з них: «Замість крові», «Сімург», «Лярви. Небо — кухня мертвих».

Поетична збірка наразі одна — «Після Криму».

Літераторка як особистість є досить неординарною та цікавою. За релігійністю вона є буддисткою. Обожнює рок-музику, а ще належить до числа тих людей, що підтримують ідею легалізації легких наркотичних речовин.

А ще Світлана Вадимівна має негласний статус секс-символа сучасної української літератури.

«Замість крові»

Читаючи роман «Замість крові» одразу спадає думка про «моду» ненормативної лексики в сучасному літературному процесі, проте, заглиблюючись, починаєш розуміти, що саме у цьому сюжеті, тексті, контексті ці лайливі слова, сленгові, доречні, як ніколи.

У творі йде мова про чоловіка, який вживає наркотики. Він закоханий, чи то, йому так здається. Сюжет густо перемежований ілюзорними баченнями чоловіка під кайфом, історіями про інших людей, що також належать до числа наркоманів тощо. Часом навіть починає здаватися, що авторка пропагує і розпусту, і вживання наркотиків.

Цікавим у творі з погляду літературної критики є те, що Світлана Поваляєва використовую так звану літературну трансверсію, тобто, будучи жінкою, вона зображує внутрішній світ головного героя — чоловіка, говорить від його імені. Звичайно, що для того, аби читач не відчув несправжність якихось моментів, зображуваних переживань (адже чоловіки та жінки все відчувають по-різному, безперечно), необхідно неабияк розумітися на психології представників сильної статі. І, схоже, письменниця добре розуміється. Якби не мати обкладинки від книги, то, певно, здалося б, що дійсно писав письменник-чоловік.