Вільям Шекспір

Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 року в сім’ї ремісника. Його батько був титулованою особою, але його заняття з пошиву та продажу рукавиць і торгівля вовною приносили непоганий дохід сім’ї, тож бідними Шекспіри не були. Також Шекспір-старший користувався повагою від містян рідного Стретфорд-на-Ейвоні, про це свідчить те, що він навіть був обраний на посаду мера. Але він, чи то не маючи віри у Бога, чи то з інших причин не відвідував церкву, за що, за тодішніми законами мав сплачувати чималі штрафи.

Малий Вільям ходив до школи, у якій викладалися латина, грецька мова, література та історична наука. Крім знань, отриманих у школі, В. Шекспір добре володів мовою народу, оскільки тісно спілкувався з простолюдинами, а ще знав багато зразків усної народної творчості.

Коли юному Шекспірові ледь виповнилося п’ятнадцять, його батько збанкротував, тож заробляти на кусень хліба тепер мав і сам Вільям. Тож, маючи, на той час, непогану освіту, він починає вчителювати. Молоде серце Шекспіра знаходить своє кохання — юну Енн Гетевей, яка стає його дружиною. У їхньому шлюбі народиться трійко діток.

Через п’ять років після одруження майбутній письменник вирушає до Лондона, де стає членом трупи подорожуючих акторів. Того часу Вільям Шекспір популярністю не користувався.

А в 1593-му році його беруть в театр на чолі з Річардом Бербеджом, де він працює аж на трьох посадах: актора, драматурга та режисера. Саме за часів його роботи в цій трупі, вона стала королівською (при владі того часу був Яків І).

У 1599 році було закінчене будівництво театру «Глобус», до якого був причетний і сам В. Шекспір, тож, в результаті, він був і пайовиком закладу. Протягом десятиліття він входив до складу трупи цього театру.

Ще В. Шекспір, маючи непогані заробітки, був лихварем, тобто позичав гроші з відсотками.

Трішки згодом він став збирачем податків на церкву.

У 1612 році В. Шекспір йде на пенсію. Зважаючи на те, що в Лондоні саме бушувала чума, письменник, нарешті, через багато років повертається у Стретфорд, де весь цей час жили його дружина та діти.

Дослідники творчості великого драматурга зауважують, що його заповіт, який був написаний 15 березня 1616-го року, писала рука нетверда, почерк сплутувався, тож є підстави стверджувати, що на той момент В. Шекспір уже був хворим. Помер автор «Ромео та Джульєтти» 23 квітня 1616 року.

Це був класичний погляд на В. Шекспіра, його походження та життя. Існує ж ще інший — заперечення авторства саме цієї людини до творів, підписаних його автографом. Також серед науковців побутує думка про те, що єдиного автора не було і шедеври класичної англійської літератури були написані збірною авторів. Ця гіпотеза отримала назву антистретфордіанство.

Підстави для такої думки існують. Їх декілька і вони досить вагомі.

Жодна книга Вільяма Шекспіра не була підписана його іменем за його життя.

Вченими було підраховано, що запас лексем, яким користувався автор при написанні своїх текстів склав близько двадцяти дев’яти тисяч! Звідки ж було взятися такому величезному словниковому запасу на той час, зважаючи ще й на те, що письменник був сином простого ремісничого?

Ще п’єси авторства великого англійця неодноразово ставилися на сценах театрів при Оксфордському та Кембриджському університетах. Це було б не дивиною, якби В. Шекспір був їхнім випускником, адже на той час існувало правило про те, що вистави, за творами людей, які не отримували освіту в цих навчальних закладах, бути поставленими на їхній не території не могли. Це суворо заборонялося. А В. Шекспір, як нам відомо, жодного університету не закінчував.

У заповіті особи, яку протягом великого відрізку часу вважають драматургом всіх часів та народів, не було щонайменшої згадки про твори, попри те, що документ був виписаний до найменших дрібниць та деталей. До того ж, на той час у столі письменника мало лишатися ще вісімнадцять ненадрукованих п’єс.

Тексти, що були надруковані першими

В. Шекспір самостійно видав лише два власних твори: «Венера і Адоніс» та «Лукреція». Чому така мала кількість? Річ у тім, що на той час видавати свої твори було незручно. З цього навіть могли насміхатися. До того ж, оскільки він був актором і його трупа заробляла, у тому числі, й від унікальності своїх вистав, то просто так, буквально, віддавати комусь тексти, зовсім не хотілося. Оскільки поняття про авторське право тоді ще просто не існувало, то після друку п’єс їх могли поставити у будь-якому іншому театрі. Тож аби нечесним шляхом добути тексти, на вистави приходили найняті іншими трупами скорописці, які намагалися записати текст, просто його прослуховуючи. Звичайно, що це було аж занадто складно, тож інколи в таким чином записаних текстах відбувалася якась плутанина чи, часом, взагалі, повне безглуздя. Саме у такому вигляді за життя Шекспіра вийшла половина його творів.

Вже після смерті митця, у 1623-му році друком вийшла збірка його творів під назвою «Перше фоліо». Упорядкована ця книга була колишніми колегами В. Шекспіра із театру. Сюди були вміщені всі п’єси літератора, окрім двох: «Перикл» та «Два знатні родичі».

Періодизація творчості В. Шекспіра за хронологічним принципом

В основу періодизації творчого доробку видатного драматурга покладають різні принципи: тематичний, жанровий, хронологічний.

Найбільш яскраво відтворює еволюцію митця як автора хронологічна складова. До того ж, слідкуючи за змінами тем, характерами головних героїв, розв’язками конфліктів та фіналами (щасливими/нещасливими), можна відслідкувати ставлення самого автора до людей, до оточуючого світу, до справедливості, любові тощо.

Перший період (з 1590-го по 1594 рік).

Загалом твори першого періоду є не чим іншим, як іншою версією вже написаних текстів, або створення за аналогом. Хоча, варто зауважити, що у прочитанні молодого митця вони стали більш цікавими, а, отже, популярними. Та у виставах не звучало ім’я автора тексту, тож славу здебільшого отримували актори.

Це п’єси «Генріх VI», «Річард ІІІ» тощо.

Молоде серце письменника ніким не зранене та відкрите, продукує тексти, у яких зображені найкращі сторони життя, а все негативне обов’язково отримує по заслузі. Дружба, кохання — найкраще та найцінніше, що є на світі — так вважає автор, судячи з текстів цього періоду. Одним з них стала ода любові, яку ось вже протягом пів тисячоліття не забуває весь світ — «Ромео і Джульєтта».

Другий період (з 1594-го по 1601-ий рік).

У цьому часовому відрізку митець ще не повністю відмовився від повторення у своїх сюжетах спадку попередників, але його геніальність вже проявляється досить сильно. Це ми бачимо в його прочитанні розповіді, яка побутувала у шістнадцятому сторіччі, що була ним трансформована у п’єсу «Венеціанський купець». Виписані деталі, характер, дещо змінений хід подій запевняють у тому, що цей твір, якщо не повністю, то принаймні багато в чому самодостатній та автентичний.

Якщо брати у підсумку, то у творах цього періоду яскраво відтворенні зміни у світогляді самого автора через його героїв: хоча їхня молодість ще не минула, вони вже отримували багато розчарувань від життя, тож зараз вони стали просто насолоджуватися фізичними утіхами, втамовуючи свою хіть, голод тощо. До таких п’єс можна віднести «Дванадцяту ніч, або Як собі хочете», «Приборкання норовливої» та інші. Щодо останнього тексту, то зауважимо, що автор тут дозволив собі грубо насміятися над слабкою половиною людства. Дещо подібна за тоном і поетична феєрія «Сон літньої ночі», де автор сміється з жіночих капризів (часто безпричинних).

Третій період (з 1601-го по 1609-ий рік).

Початок цього часового відрізку ознаменований написанням історичних хронік: «Генріх IV» та «Генріх V».

Головні герої вже втомилися від складнощів життя зі всіма його перипетіями і, водночас, намагаються зрозуміти у чому ж сенс існування («Як вам це сподобається», «Гамлет»). Монолог «Бути, чи не бути» і донині є актуальним та змушує замислитися. Ще автор показує, що пороки є в кожній людині, навіть, у найкращій («Макбет»), зображує невдячність найрідніших («Король Лір») та жорстокість кохання («Отелло»).

Четвертий період (з 160-го по 1612-ий).

До цього часу автор пережив усі свої душевні сумніви та переживання. Тепер його тексти мають, здебільшого, щасливі закінчення, а його герої знову отримують кожен по заслузі. Сюди відносяться чотири тексти: «Буря», «Перикл», «Зимова казка» та «Цимбелін».

Поезія

Поетичний спадок В. Шекспіра не менш достойний за його вклад в драматургію. Чого тільки варті поеми: «Венера і Адоніс» та «Лукриція». Лише за життя митця торговці книжками, які самі передруковували найпопулярніші тексти, зробили по декілька перевидань.

Сто п’ятдесят чотири сонети — окрема частина творчості великого майстра слова. Навіть якби драматичні твори не вийшли з-під пера письменника, його поетичні твори, все одно, здобули б для нього заслужену славу.

Тематично ці вірші можна розділити на групи:
дружба;
возвеличення краси та захоплення смаглявою коханкою;
радість і краса любові.

Внесок Вільяма Шекспіра, як в англійську, так і у світову літературу надзвичайний. Його п’єси не сходять зі сцен всіх театрів світу. Кажуть, що ніхто з авторів не зможе сперечатися з ним за кількістю вистав, поставлених за його текстами. Величезна кількість фільмів за творами знімається і певно, що буде зніматися ще багато разів, адже час іде, а читачі та глядачі й досі впізнають у головних героях себе та свої переживання, знову сміючись, плачучи та кохаючи.