На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, ложка. Правою рукою тримає планшет, на екрані слово «Кобзар». У лівій руці стилус, яким він щось пише на екрані.

12. Антологія прози літературного угруповання «Свідки слова».зб.прозових творів / упоряд. С.І.Демчука. — К.:Пенмен, 2016. — 336 с.

Це не черговий пафосний збірник похвал-присвят Кобзареві, не серія рефлексій про генія в шароварному дусі, і навіть не книжка про таємниці життя і кохання стовпа нашої літератури. Шевченко тут модний і сучасний, і представляє він не сучасників, а одне з поколінь літераторів, яких він породив, викохав і випестив. Він тут наш сучасник, вічно актуальний і вічно молодий. Недарма автор малюнку взяв юного Шевченка, йому десь стільки, скільки учасникам спілки 12 — до 30 років.

На відміну від Шевченка, свідки слова карикатурно змальовані в антології. Цими шаржами на молодих письменників Аркадій Павленко свідомо й цілком закономірно підкреслив поки малість, невизначеність, розхристаність, непевність пошуків, нерівномірність, експериментальність шукань молодих літераторів. Звісно, у порівнянні з високим взірцем української літератури. Та у цих молодих і завзятих хлопців і дівчат усе ще попереду, адже цей збірник свідчить про те, що в нас є молодіжна проза XXI-го століття, котра у творчому пориві ще досягне свого найвищого літературного піку. У цій рецензії розглянуто творчість окремих представників літ. угруповання «Свідки слова».

Алкоголь, секс, куриво, подорожі, Сковорода та рибалка в творах Сергія Демчука

Фаховий журналіст, найстарший літератор серед когорти 12-ти свідків, врешті упорядник цього видання Сергій Демчук. За походженням білорус, який поміняв багато робіт, щоб усвідомити своє письменницьке призначення. Лауреат декількох літературних премій: «Смолоскип» та «Благовіст».

В антології вміщено 5 оповідань автора. Всі вони так чи інакше пов’язані з подорожами, у яких, як відомо, завжди стається щось незвичайне. Небезпечно-авантюрні пригоди на сході України, романтична мандрівка до Львова, журналістські будні, присмачені футболом і грудастими жінками, книжками та рибалкою.

В основі своїй оповідання С. Демчука прості, щирі й життєві, вони написані доступною для кожного мовою, без словесних вивертів та заплутаних сюжетних ліній, із влучними порівняннями та вдало підібраними історіями. Сергій Демчук вдало дозує алкоголь, секс, еротику, гумор та інші не менш важливі складові у своїх розповідях, тонке журналістське чуття дає йому змогу відчути й зрозуміти читача. Найперше, на кого я б звернув увагу із корпорації 12 свідків, так це на прозу Сергія Демчука.

Медитативна холодність Сергія Пивоварова

Медитативна холодність в мініатюрній медитації «Мій холод», десь так можна окреслити враження від прочитаного 10-ти сторінкового тексту Сергія Пивоварова, автора із дуже оригінальним прізвищем, луганського філолога й нині журналіста Громадського ТБ. Це безсюжетна авторська проекція на різні стани в стані холоду. Така от тавтологія, яка тим не менше, вичерпно розповідає про медитативну внутрішність і герметичність письма С. Пивоварова. Найкраще «Мій холод» смакуватиме взимку, з чашкою гарячого чаю або вина, в теплій квартирі, за вікном якої йде сніг.

Баран у моргу (Про оповідання Євгена Спіріна)

Найцікавішим моментом у біографії активіста луганського Євромайдану і журналіста Євгена Спіріна є ось цей: «Змінив багато — від продавця кавунів на базарі до викладача філософії і естетики у Східноукраїнському університеті імені Даля. Але найбільш запам’яталася робота в моргу, де чого тільки не було: стрижі в голові мотоцикліста, невдахи, котрі вдавилися ікрою, або втопилися у ночвах, заколоті виделками…».

У книжці представлений невеличкий епізод із циклу «Про Вітька», під назвою «Полювання на барана». Тристорінкова оповідка Є. Спіріна різко відрізняється від інших творів у цій антології. Оригінальний сюжет, влучне й мінімалістичне поєднання гумору й химерності, комізму та містики, і це все в одній упаковці, це все Євген Спірін, із яким ми полюємо на барана у морзі. Жаль, що цей автор так мало представлений широкому загалу, лише одним, але дуже цільним, концентрованим та життєво-позитивним текстиком.

Поезія Львова у прозі Віталія Третяка

Юрист і поет, прозаїк і спортбайкер, мандрівник і громадський діяч — це все про черкасця Віталія Третяка. В антології він представлений одним оповіданням «Завтра не існує». І справді, прочитуючи декілька разів його невеличку оповідку, завтра для головного героя не існує, бо він на шаленій швидкості ловить миті життя і живе тільки сьогоднішнім. Безмежно закоханий в життя й жінку, Львів та інші міста, подорожі й місця.

Дитинна, наївна, безмежно щира й вітаїстична проза Віталія Третяка — це не проза в канонічному значенні цього слова. Це радше розтягнений та великий неримований вірш, натхненне й бадьоре зізнання в любові до Всесвіту. Як і належить, палке та юне кохання головного героя (авторське альтер-его) немає адресата, його кохання-хвороба приречені на муки забуття, та попри це все дух вітаїзму й непереборної віри панує в цьому оповіданні. Це без сумніву авторський козир у несприятливій боротьбі за місце в читацькій душі. Читаючи оповідання Віталія Третяка мимоволі заряджаєшся позитивною енергетикою та в пам’яті виринають рядки з вірша Симоненка «Ти знаєш, що ти людина?», які нагадують, що треба жити сьогоденням — не минувшиною.

Скорб про жіночу долю від Іванки Урди

Літтусовщиця Іванка Урда дивує не тільки своєю біографією слідчого-криміналіста, видавця і редактора, а і велетенським списком літературних подій, у яких брала участь. Їх перелічення займе ще дві таких рецензії. Можна лишень по-доброму заздрити такій потужній енергії, розуму, харизмі, які є в наймолодшій, найтендітнішій учасниці цього літературного клану 12 свідків.

Відчувається, що І. Урда в новелі «Червоні троянди для мами» пише щось дуже близьке для неї самої й близьких людей, приватна трагедія, втрата найближчих родичів стає всезагальною і всеохоплюючою для більшого кола осіб. Таку втрату пережила чи не кожна свідома й доросла людина. Когось вона гартує й робить витривалішим, а хтось іде на дно разом із дорогим і любим мерцем. Втрати головної героїні Зоряни такі типові й загальні, що кожен, хто почитає її текст, знайде свою частку болю й пережитого. Не обов’язково це буде мама й чоловік, як у творі письменниці. Тільки сильна й вольова жінка може написати про найсокровенніші втрати, може зобразити виболіле в душі, зробити інтимну й важку історію такою людяною, і такою близькою усім.

З творчістю Марії Косян, Маргарити Варзар, Олексія Севрука, Марини Єщенко, Сергія Одаренка, Романа Батьковича ви можете ознайомитися самостійно. Ці прозаїки не менш цікаві й оригінальні, в них є потенціал для письменницького росту.

ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/48772/)