You are here
Сторінки кленові
Лірика Ярослава Карпця зворушена меланхолійними струнами, де «у грації танцю ми поєднались». Такі вірші вибудовують асоціативну канву переживань та відчуттів ліричного героя. Є рядки що структурно нагадують прийом тези й антитези Павла Тичини із збірки «Замість сонетів та октав», як-от:
яблуко…
гарячим сонцем
міниться…
червонощоке, соковите.
аж ось зірветься
від пориву вітру –
впаде,
розколеться,
згниє…
на сонці
Така приреченість часто завдає болю й людині, тому маємо підставу сприймати вірш як наскрізну метафору із персоніфікованим образом яблука.
Тексти рясніють епітетами й образами-натяками: «класти голову на персидські килими», «ваші тугенькі обважнілі терпкі/ вишеньки». Бінарна опозиція я/інший показана на розумінні жінки як своєї: «ти – чужинка…/ ти – інша…/ Вибачте, я помилився…». А також розуміння ліричного героя як іншого – суперника собі і в собі: «але той інший/ десь там/ десь там недалеко…».
У ліричного героя своє розуміння любові: «ця любов/ така/ несправедлива/ одному все/ а іншому лиш мить». І тільки на самоті можна відчути як «на узбіччя душі упав листопад», а «на коліях розкладений спокій»…
Буквоїд (http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/07/05/133849.html)