"... Тот и мудрец, кто довелен немногим..."
«…Жизнь дана для счастья…»

Я не могла відірватись від цієї книги. Стане улюбленою для мене.
Цілісна, насичена, життєва і дуже сильна! Рак - страшний діагноз. Страшний. Безнадійний. І майже нічого не змінилось з тих часів до сьогодні. Людина завжди хоче вірити, що з нею таке не станеться, що не помре вона… скоро… через «це». А вибирати не їй. І що залишається тоді… після діагнозу. Жити у лікарняному ліжку, проходячи важке та виснажливе лікування але жити-жити-жити якомога довше. Чи, може, не віддаватись лікарям а прожити той час що тобі виділено насолоджуючись кожнісінькою хвилинкою. Напевно якраз в такі моменти і відкриваються очі на те як ти живеш, що робиш, а скільки не зробив, а скільки міг би ще зробити.

«…Совсем не уровень благополучия делает счастье людей, а — отношения сердец и наша точка зрения на нашу жизнь. И то и другое — все в нашей власти, а значит, человек всегда счастлив, если он хочет этого, и ничто не может ему помешать…»

«… Как ни смеялись бы мы над чудесами, пока сильны, здоровы и благоденствуем, но если жизнь так заклинится, так сплющится, что только чудо может нас спасти, мы в это единственное, исключительное чудо – верим!»

У книзі описується «життя» паціентів у раковому корпусі лікарні Ташкентского медичного інституту. Розкрито багато тем: боротьба з хворобою, зі смертю, внутрішній світ персонажів, взаємовідносини лікарів та пацієнтів ( « …Ви паню Федорову помните, сестру? Она говорила: «Ой, что это я неласковая с больными стала? Пора мне опять в больнице полежать…»)

Читається книга легко, веде за собою, затягує і однозначно вартує бути прочитаною!