Цю книжку я придбала досить давно, коли ще були свіжими мої спогади про мандри Нідерландами та відвідування Амстердаму. Я купилася на її назву і зображення на обкладинці видів міста, яке так мені полюбилося. Потім я прочитала в якомусь відгуку, що книжка не зовсім про Амстердам і якоїсь особливої романтики від неї теж не варто чекати. Тож читання відклалося в часі. Але зараз книжка британського письменника Ієна Мак‘юена «Амстердам» від Видавнича група KM-Букс в перекладі Ольги Смольницької гарно підійшла для мого тематичного читання і я мала чудову нагоду переконатися чи справді твір британця не має прямого стосунку до столиці Нідерландів.
Перш ніж описувати свої враження від прочитання мушу пояснити, що твір Мак‘юена це не роман, а невелика повість. Він не має якогось розгорнутого сюжету, а дії персонажів, за задумом автора, повинні викликати у читача роздуми про такі загальнолюдські поняття, як життя і смерть, любов і дружба, помста і відплата. Тож твір явно з розряду психологічних. І ще одне суттєве уточнення: події відбуваються в Лондоні у 1997-му році. Тому читачу треба робити поправку на моральні аспекти того періоду. Бо сьогодні певні речі, які були вкрай важливими для персонажів повісті, видадуться нам несуттєвими, або й смішними.
Двоє давніх друзів, Клайв Лінлі та Вернон Голлідей, зустрічаються на похороні Моллі Лейн, своєї подруги та ще й колишньої коханки обидвох. Вони просто шоковані її передчасною смертю від розсіяного склерозу. Адже Моллі не було ще й п’ятдесяти років. Кожен з них почав задумуватися над скороминучістю життя і усвідомлювати кінцівку свого існування. Саме під дією цих роздумів друзі укладають між собою досить дивну угоду.
Давайте ближче розглянемо наших головних персонажів. Клайв Лінлі – успішний композитор, який працює над грандіозним твором «Симфонія тисячоліття». Це державне замовлення присвячене Міленіуму, а рішення про авторство приймалося на урядовому рівні. Лінлі дуже пишається з цього приводу, на його думку, цей твір має перевершити «Оду до радості» Бетховена.
Вернон Голлідей - головний редактор лондонської газети «Експерт». Він завжди в русі: десятки зустрічей, сотні справ, трудоголік, одержимий рейтингами й популярністю. Вернон вирішує шляхом журналістського викриття вплинути на хід історії в Британії. Він вважає себе борцем за краще майбутнє країни, поборником демократичних свобод.
Але все це лише вершина айсберга. Бо насправді всі шляхетні наміри та високі мотиви наших персонажів виявляться проявами егоцентризму та лицемірства.
А тепер поговоримо до чого ж тут Амстердам. Згадка про це місто появляється лише за тридцять сторінок до фіналу. Бо саме сюди автор вирішив перенести кульмінацію цієї історії. Чому? Ну можливо тому, що Амстердам в його розумінні є символом гріха і розпусти, це місто, куди їдуть, щоб спробувати те, що заборонено майже всюди. Таким чином він хотів підкреслити аморальність вчинків своїх персонажів. Але якби мені довелося дати назву цьому твору, то я б назвала його «Гра зі смертю». Бо саме смерть стала лейтмотивом усього твору та невіддільною частиною його головної ідеї.
Чи сподобалась мені книжка? Не можу однозначно дати відповідь на це питання. Вона наштовхує на роздуми і вже тим є досить цікавою. Але сказати, що я від неї у захваті точно не можу. Повість «Амстердам» у 1998-му році була відзначена Букерівською премією. Та останнім часом пересвідчуюся, що стосунки з титулованими книгами у мене не зовсім складаються. Тож я не буду брати на себе відповідальність і заохочувати вас до читання цієї книжки, але й відмовляти від цього теж не буду. Цей твір зацікавить в першу чергу тих, хто любить повчальні притчі. Адже головним меседжем автора є те, що людина має двоїсту натуру, в якій одночасно вживаються любов та ненависть, співчуття та підступність, доброта та здатність до знищення собі подібних.