Анатомія манкурства

Знаєте, Нечуя-Левицького в нас звикли зводити до «Кайдашевої сім'ї» і комічних сварок за грушу чи поросят. Але «Хмари» - це зовсім інший калібр. Це жорсткий, глибокий соціологічний і політичний трактат, загорнутий у художню форму. Це історія не про село, а про місто і головне - це історія про те, як імперія ламає мізки національній еліті.

Дія відбувається в Києві: від старосвітського Подолу до стін Духовної академії та Університету. Нечуй-Левицький зіштовхує лобами два покоління української інтелігенції. Перше - це Василь Дашкович: розумний, талановитий хлопець, який вибивається в люди, стає професором. Але яка ціна? Він перетворюється на слухняного, заляканого, сухого імперського чиновника. Він добровільно зрікається свого коріння, своєї мови і живої думки заради теплого крісла і статусу. Це класична еволюція «малороса».
Йому протистоїть Павло Раднюк - нове покоління: «громадівець», людина з чіткою українською національною свідомістю, яка хоче працювати для народу. Це битва не просто батьків і дітей, це битва конформізму та гідності. 
Назва роману - це геніальна, хоч і моторошна метафора. Це не про погоду. Хмари - це русифікація, імперський тиск, бюрократія та духовна темрява, які щільно нависли над Україною і не дають пробитися жодному променю національного розвитку. Нечуй показує, як ця задушлива атмосфера отруює людей, перетворюючи їх на покірних гвинтиків системи.
Тут немає шароварщини чи сентиментальних зітхань. Це холодний і точний розтин київської інтелігенції другої половини ХІХ століття.  Читати обов'язково. Це щеплення від ілюзій про «какая разніца» і посібник з того, як важко виборсуватися з-під культурної окупації.