Без варіантів

Знаєте, я довго сперечався з друзями, які фанатіють від «Пітьми», бо як на мене, якщо ви хочете побачити справжнього, непричесаного і щирого Павлюка, то вам треба читати «Білий попіл». Це абсолютний топ. Тут немає отого пафосу і намагання впихнути в текст усі філософські концепції світу. Тут є чиста атмосфера, в яку провалюєшся з головою.

Це ж просто геніальна гра з Гоголем! Перетворити класичного «Вія» на нуарний детектив - це треба мати сміливість. Тарас Білий - це мій улюблений тип героя: скептик, раціоналіст, який приїжджає в глушину, щоб розкласти все по поличках, а натомість реальність починає розповзатися в нього під ногами. Мені неймовірно зайшло, як автор тримає цю напругу між «це все фізика і хімія» та «тут реально водяться чорти». Ти до останньої сторінки гойдаєшся на цій гойдалці і не розумієш, кому вірити - логіці чи забобонам.

У «Білому попелі» Павлюк не повчає, він просто майстерно розказує історію. Тут кожне слово на своєму місці. Ця книга холодна, сира, вона пахне болотом і порохом. Вона лякає не монстрами, а тим, наскільки крихким є наш глузд. Як на мене, це ідеальний український трилер без зайвих «понтів». Якщо «Пітьма» - це блокбастер для широких екранів, то «Білий попіл» - це камерне, авторське кіно, яке б'є набагато глибше. Найкраща річ у автора, без варіантів!