Книга викликала в мене різні, часом протилежні емоції. Більшу частину її я схилялася до того, що вона мені не подобається. Основною причиною цього є те, що для мене шокуючим є образ життя головної героїні, Андреа, та взагалі суспільства, яке вона представляє. Однак наприкінці з'явилася інша думка: безсумнівно, проблема, яку, підіймає авторка в книзі, - народження хворої дитини та сила духу батьків і усієї сім'ї, і зміни, які ця дитина приносить в їхнє життя, - надзвичайно важлива і глибока.
Що мене відштовхувало: американський менталітет із незвичними та неприйнятними для мене (і, сподіваюся, для нас усіх) речами: алкоголізмом, наркотиками, починаючи зі старшої школи, вечірками мами головної героїні "із алкоголем та наркотиками", психотерапевтами, що лікують роками, але безрезультатно, службовими романами. Сподіваюся, все ж таки мова йде не про типову сім'ю, а про нещасливу. Хоча, судячи з того факту, що мова часто заходить про вечірки, наркоділерів, контакти котрих мають майже усі персонажі, користуючись їхніми послугами, все ж таки мова йде про звичайні речі для американського суспільства.
Також в мене виникли питання стосовно логіки оповідання: якось хаотично ведеться оповідь, час від часу розкривається епізод, зачипаючи той, про який вже йшлося раніше. Хоча ніякої сюжетної причини повертатися в минуле начебто не було.
Чи читати цю книгу? Вирішувати це питання вам, але будьте впевнені, що вона неоднозначна і не стандартна. І емоції та враження викликатиме точнісінько такі ж. Отже, якщо ви готові, плюс до наявних проблем додати ще і ті, що з'являться у вашій голові в процесі і після прочитання книги Джеймі Аттенберг, то сміливо беріть її до рук.