Ох і важкувато це було. Камікагарі, Аматерасу, кіцуне… і це тільки малий перелік всіх тих назв, які траплялися під час читання. Складнувато було їх вимовити, не те що запам‘ятати. На початку я дуже часто плуталася, тому окрема дяка автору за доданий словничок. До нього я час від часу поверталася під час читання. 
Загалом японська міфологія для мене в новинку. Але читати було дуже цікаво. Початок у порівнянні з іншими творами видався мені дещо повільним, зате середина і завершення наповнені напруженими моментами.
Головна героїня Емі спочатку сприймалася мною як проста дівчина, яка невідомо чому стала обраною з-поміж таких же дівчат. А потім викликала різний спектр емоцій - від співчуття, до захвату. 
Найкраще ця історія підійде для читання взимку, про що свідчить й сама назва, або під кінець осені. Якраз приблизно у цю пору і розпочинаються події першої частини «Червоної зими». А це, до речі, у нас трилогія. Формат достить величенький (приблизно А4). 
Хоч я читала «не в сезон», та вражень це не зіпсувало і атмосфера передалася на ура. Через те, що головна героїня обрана для певного ритуалу, це фентезі нагадало мені інше - «Із крові й попелу». Сподобався сюжетний поворот при якому персонаж дізнається те, що змінює його світ, перевертаючи з ніг на голову. Що знову ж таки нагадало мені про Маківку від Дженіфер Аментраут. 
Також під час читання я чомусь була впевнена, що авторка - японка. Адже складалося відчуття, що вона дуже глибоко розуміє японську культуру. Яким же було моє здивування, коли дізналася, що Анет Марі родом з Канади. Бажання дізнаватися про інші культури, писати цікаві сюжети про них викликає захоплення. 
Стосовно того, чи варто читати «Червону зиму», скажу - варто. Це те фентезі, яке одночасно схоже й не схоже на інші. Будьте готові до незначного дискомфорту, пов‘язаного з купою незнайомих слів. Але та атмосфера, персонажі (особливо хитрун Шіро), арти цього вартують.