Чи попадає куля двічі?

Ця книга дивує своєю легкістю. І саме тому її варто прочитати,а читаючи важко відкласти.

У тертій частині серії Річарда Османа, знову повертаємось до улюбленої четвірки знайомого квартету пенсіонерів, які е можуть прожити тижня без чергової інтриги. Цього разу історія посинається з парадоксу, злочинуніби немає, але розслідування всеодно запускається. 

Елізабет, Джойс ,Ібрагім і Рон знову опиняються у ситуації, де буденність швидко розсипається на ланцюг подій, що веде до небезпеки, кривмінальних зв'язків і рішень, які точно не вписуються в спокійний пенсійний сценарій. І саме ця легка абсурдність стає основою всього сюжету. 

Автор тримається своєі роздзинки, іронія, швидкий темп і постійне балансування між "затишним детективом" і реально небезпечними подіями. Але у третіц частині це відчуття подвоюється вдвічі. З одного боку -легкість, майже комедійні діалоги, побутові сцени в будинку для літніх людей, які виглядають як окрема тепла реальність. З іншого цілком серйозні злочини, пов'язані з корупцією, шахрайством і навіть замахом, які поступово руйнують ілюзію безпечного світу. 

Інтрига тут працює не стільки через "хто вбивця" скільки через те як герої розплутують зв'язки між подіями. Елізабет, як завжди бере на себе роль холодного стратегічного центру, Джойс додає людяності та наївної проникливості, Ібрагім аналізує, а Рон діє прямолінійно й емоційно. Ця комбінація вже давно стала головною силою серії.

Проблема, або собливість у тому, що реально може дратувати це легкість.. тут серйозні теми ніби не отримують  достатньої уваги. Але це й змушує читати далі, текст не тисне ,він затягує через ритм і персонажів, а не через драматизм.

У підсумку історія як типова частина серї, не про шок і не про глибоку темряву, а про контраст між буденним і кримінальним.