Світлана Талан «Розколоте небо»- Х: «Клуб сімейного дозвілля», 2014 -352 с.

Ціна життя – в одній зернині –всю глибину цього твердження починаєш розуміти по –новому, цінувати кожну крихточку хліба, заради якої важко працюєш на своїй землі, прочитавши роман «Розколоте небо» Світлани Талан.
За жанром це – соціальний роман присвячений трагічній сторінці в історії України - Голодомору 1932-33рр. Трагедія назавжди залишила чорний слід та незагоєні рани у колективній пам`яті українців, душі народу.
Події відбуваються в селі Підкопаївці на Луганщині. На початку роману віщунка Улянда передбачає трагедію, яка нависла над односельчанами: «… І плакати за померлими нема вже сил. Сил у людей нема — стільки горя навколо… Мерці під ногами, а їх нема кому ховати — всім байдуже, всі хочуть жити… І піде брат на брата, сина батько прокляне, а сини відречуться від батьків. Таке буде. Скоро. Незабаром. Своя плоть буде найсмачнішою… І рідною кров’ю дітей годувати будуть. А хліб стане і життям, і смертю.» - таким чином, письменниця готує читача до трагічного розвитку подій у сюжеті.
В книзі актуалізовано цілу низку проблем і тем соціального штибу. А саме: Проблему соціальної нерівності в селі. (Андрій – бідний, а Варя із заможної родини Чорножукових); тему Колективізації, створення колгоспів; Розкуркулення селян, радянська влада свідомо і цілеспрямовано знищує, висилає на заслання на Соловки, господарів, які працюють на своїй землі заради добробуту своєї родини, щоб підкорити жагу до волі і гідного життя нашого народу.
З особливим щемом Світлана Олегівна змальовує любов до праці на рідній землі в образі селянина – Господаря Павла Серафимовича: «…Коли був ще дитиною, одного разу навесні мати вивела його рано-вранці в поле. Батько вже орав кіньми землю і за ним тяглися рівні пласти, схожі на масло. Щойно зорана земля парувала, як тільки-но здоєне молоко.
Бачиш, синку, земля дихає, — сказала мати.
Хіба вона жива? — запитав він.
Ще й як! Приклади долоньку до земельки, — наказала мати. — Що відчуваєш?
Дихає! — схвильовано сказав він, бо й справді здалося, що відчув легкий подих.
А ще що? — запитала мати.
Вона холодна.
Так. Бо ще не зігріта після зими теплом наших рук. Я навчу тебе відчувати не тільки її холод, а й тепло та щедрість,….»
Ще однією важливою темою є вибір між коханням і обов`язком перед батьками. (Головна героїня Варя одружується з іншим, бо не сміє ослухатися волі батька, хоч до нестями кохає Андрія).
На мою думку, роман є непростим для сприйняття. До читання книги потрібно, у певному сенсі, бути готовим морально та психологічно. В сюжеті є страхітливі сцени голоду, смерть, відчай, біль, страх за життя дітей, божевілля. Селяни готові попрощатися з життям, аби не віддати червоним нелюдам – загарбникам своє майно, нажите важкою щоденною працею. Надія Чорножукова – своєрідний символ нескореності українського народу перед радянською владою.
В романі розкрито тему зневаги, ненависті поплічників комуністичного режиму до християнських цінностей та духовності вцілому. Одним із прихильників – активістів комуністичної влади стає син Павла Серафимовича, Михайло. Саме він зриває з церкви хрести і дзвони, незважаючи на осуд та презирство односельців через такий вчинок.
Читаючи книгу, виникає думка про те, що внаслідок трагедії Голодомору 1932 -33рр. штучно організованого сталінським режимом для цілковитого знищення українського народу, маємо ситуацію, яка склалася на сході України сьогодні. Загально відомо і підтверджено фактами наукових історичних джерел, що в спустошені райони заселяли людей із Росії. Ймовірно, зараз значна частина нащадків цих людей живе на українському Донбасі, їсть український хліб, але не сприймає цю землю, як невід`ємну частину незалежної України.
В уста кобзаря Данила, який понад усе прагне «нести людям правду», письменниця вкладає розповідь і докази про те, що голод спланований владою країни Рад: «…Цієї осені організували так звані «зелені ешелони». У промислові центри Росії з України йшли цілі ешелони з харчами до жовтневих свят.
В той час, коли тут бідують люди?!
Так, чоловіче! Під охороною йшли «зелені ешелони», везучи не тільки хліб та борошно, а й квашені огірки, капусту і навіть помідори. А в Україні села залишилися приречені на голод. Можеш мені вірити, можеш ні, але то істинна правда!»
В мить безпросвітного відчаю матері прагнуть за будь – яку ціну вберегти своїх дітей від страшної голодної смерті. Заради найменшого шансу на життя для своїх дітей жінки ладні піти на злочин чи віддати найріднішу кровинку у дитячий будинок, знаючи що більше ніколи її не побачать.
На сторінках «Розколотого неба» багато смутку, відчаю, болю, трагічної правди, але є там і промінчик надії на світло життя, яке вдалося вкрасти з обіймів чорної смерті, яка зібрала такі гіркі жнива.
Кохання Варі та Андрія стало символом перемоги життя над смертю. Персонажі плекали почуття у своїх серцях у хвилини безнадії. Саме такі світлі сподівання та спогади про кожну мить, проведену разом, були найсильнішою спонукою, щоб жити заради кращої долі дітей - майбутнього вільної, нескореної української нації.