Мене дуже тішить той факт, що щоразу книг, які виховують толерантність до слабших з'являється все більш. І до речі, навіть цікаво спостерігати як крізь призму літератури змінюється суспільство. Бо книги завжди залишаються дзеркалом того часу, у який вони були створені.

Дана оповідь ведеться від розумово відсталого хлопця Чарлі. І тут автор застосував дуже цікавий метод - зумисна неграмотність в орфографії тексту, адже історію подано від імені першої особи. Тож на початку розповіді головний герой у своєму щоденику, зрозуміло що допускає багато граматичних, орфографічних та пунктуаційних помилок. У якусь мить хлопець із розладами розвитку нервової системи, погоджується на участь у хірургічному експерименті. Після чого, у його щоденнику зникають помилки, а з'являються досить мудрі роздуми щодо життя, світогляду та життєвих цінностей. Інтелект хлопця досягає геніального рівня.

То хто ж такий Елджернон? Це - піддослідне мишеня. Автор зумів провести паралелі між головним героєм Чарлі та його єдиним другом Елджерноном, двома беззахисними істотами, які впродовж свого розвитку розуміють який же жорстокий світ.

Загалом, книга про те, як часто люди самостверджуються за рахунок слабших людей, користуючись їхньою добротою, наївністю та беззахистністю.

Досить емоційна книга, яка спонукає до переосмислення. Після її прочитання, розумієш як треба ставитися до людей із аутизмом.
Дана книга - одна з таких, які пробуджують почуття людяності у собі та здатні змінювати у кращу сторону збайдужіле суспільство.