До грошей ще треба і розум

Початок роману у мене викликав скептицизм. Якось все не правдоподібно, не життєво, відірване від реальності.  Що багаті молоді красиві чоловіки, побачивши Ізабель, поводять себе так ніби в Америці і Англії більше жінок немає, відразу пропонують заміж і хто зна скільки чекатимуть на її згоду. А наша Ізабель без батька -матері без копійки - шага- цента у кишені їм відмовляє. Це при тому що  вони їй подобаються. Ось справжня фантастика, подумала я. Та зайчик Мони Авад пострибав геть, не витримавши конкуренції цією романтичною казкою. Автор на початку роману ще якось текстом намагався переконати про неординарність, оригінальність Ізабель.  Та  з діалогів Ізабель з іншими персонажами це не зчитувалось. З пасербицею у монастирі взагалі говорила як бездушний робот. Отже , моє враження : Ізабель - проста нічим не особлива аморфна до життя дівчина, яку шкода,  яку ще й розвели, вибачте, як лоха.

Мені подобалася мадам Мерль (її опис я аж перечитувала), її вміння вести себе у суспільстві, практичність, розум,  змальовано справжню леді. Приклад для наслідування ( принаймі спочатку). Тому вважаю Портрет однієї леді це дійсно роман виховання. Коли читаєш хочеться ставати краще... Роман дав можливість де в чому мені саму себе проаналізувати. Багато виписала цитат собі у записник із цього роману.
Двічі роман мене здивував  : 
подальше викриття мадам Мерль,  я не очікувала.
І друге здивування: закінчення роману... 
Враження щодо самого сюжету: нічим почалось і нічим закінчилось. Так мало відбувається подій , здається нічого не відбувається, сам сюжет можна викласти на 30-ти сторінках. Хотілося нарешті якоїсь пристрасті, з'ясування відносин - нічого такого, все чинно, суто по англійськи. Англія, вікторіанська епоха, герої заможні, можуть дозволити собі нічого не робити, подорожувати світом, гостювати місяцями...
На затягнутість роману я не нарікаю. В більшості випадків вважаю її виправданою. Прочитався роман швидко.