Дивні люди, Артем Чапай

"Так це ж Квіти для Елджернона!" - подумала я, прочитавши перші пів сторінки книги "Дивні люди" Артема Чапай

Ну точно ж, те саме оповідання від першої особи, дитячий стиль викладення, свідомі орфографічні помилки, наївність тексту

Звісно, за змістом потім стає зрозуміло, що сюжет геть інший, тут в нас історія про генетично виведеного неандертальця в секретному науково-дослідному інституті, замаскованому під гаражний кооператив, і який намагається вижити в сучасному світі, щиро не розумючи, чому всі вважають його дивним

Але насправді - історія про пластичність дитячої психіки і захисні механізми, які вона вибудовує, щоб захистити саму себе від травми і мати можливість жити далі (щось в мене останнім часом всі книжки про дитячі травми. Мам, пап, це випадковість, травму ремня в дитинстві я вже пережила, чесно)

Історія про те, що поняття "норми" в нашому суспільстві часом буває дивним (бо ніхто не дивується алкашам за гаражами, проте дивуються людині без агресії, яка щиро не розуміє, нащо кричати на когось)

Це добра за суттю, змістовна історія, яка має місце бути в наших бібліотеках, але суто тому, що Квіти для Елджернона трапились мені першими - мене не покидало відчуття "кальки", яке не давало повністю насолоджуватися книгою

Проте мене дуже зацікавила персона Артема Чапая як автора (мала можливість спостерігати за його виступом на івенті в якості журналіста), тож я точно спробую інші його книги