часто підшуковую собі для читання раритетні книги, і зачасто за потертими обкладинками і пожовклими сторінками, які всотоють у собі багатолітню історію, віднадходжу справжні цінні книжкові скарби. Цього разу до рук потрапила книга "Маленький обірванець" Джеймса Грінвуда і ця чутлива історія не те, що мене не розчарувала, вона перевершила мої очікування.
Ця повість у стилі "діккенівського" Олівера Твіста, тому й навіть не виникає сумнівів, що історія про дитинство сироти може  залишати байдужими.

Оповідь про безрадісне дитинство беззахисного хлопчика, у якого не було ані даху над головою, ані куска хліба для втамування голоду, - Джеймс Грінвуд переносить читача у Лондон другої половини ХІХ ст., але не у світську його частину, письменник передав і відверто відтворив злидні лондонських нетрів, напосильну дитячу працю в англійських робітничих будинках, бійки, бруд, хвороби та дитячу смертність у ранньому віці.

Джиммі розповідає свою історію від першої особи, а читачеві лише залишається впродовж всієї історії сподіватися на щасливу кінцівку. Звісно, що не кожній дитині, у якої випала доля опинитися на вулиці, все закінчується благополучно, як у книжці, але подібні книги вселяють віру в найкраще, і перемогу добра над злом.