Естетика розумного дитинства

Брати до рук оригінального Сковороду - це завжди трохи страшно. Це як намагатися лупати барокову скелю чайною ложечкою: красиво, велично, але зуби можна зламати об архаїзми та складні плетива думок. І саме тому ця адаптація Леоніда Ушкалова для дітей - це не просто книжка, це справжній рятівний місточок через століття.
Чесно кажучи, це геніальна робота з «перекладу» культури. Ушкалов, як ніхто інший, відчував Сковороду шкірою, і тут він зробив делікатну хірургічну операцію: зняв важкий, запилений оксамит староукраїнської книжної мови, залишивши чистий кристал мудрості. Це текст, який дихає. Він стає прозорим, як джерельна вода, але при цьому не втрачає своєї глибини.
Коли читаєш ці байки малечі, відбувається дивовижна річ. Приміром, історія про Бджолу та Шершня перестає бути нудним уроком літератури. Для дитини це захоплива казка про звірів, а для дорослого - нагадування про ту саму «сродну працю» і щастя бути собою, яке ми часто губимо в гонитві за успіхом.
Це естетика розумного дитинства. Тут немає примітивізму, яким часто грішать дитячі адаптації. Тут є повага до малого читача, віра в те, що він здатен зрозуміти складні речі, якщо говорити з ним людською мовою.
Тримати це видання вдома - це як мати кишенькового філософа на полиці. Воно тепле, затишне і мудре. Це книга, яка росте разом із дитиною: спочатку це просто цікаві історії, а згодом  фундамент світогляду. Справжній скарб для родинного читання, де за простотою ховається справжня мудрість.