Мені на дванадцятому році російсько-української війни важко осягнути розумом бажання ще певних категорій українських читачів в необхідності читати російських авторів. Для чого? Росіяни настільки пропихнули у світ наратив великої рускої культури, ще з  часів Толстооо та Достоєвського, а згодом цю ідею підхопили інші й  крок за кроком пропагували її, просуваючи на Захід. Та що там казати Захід, цю возвеличену ідею "большой
руской літератури" повірили навіть підкорені росіянами народи.

Кожен народ має свою унікальну культуру, яка як би не поневолення імперіалістами теж би досягнула світового рівня, і якщо мова зайшла про вплив російської літератури, то чому ж не почитати книги представників раніш поневолених народів, у яких прямим текстом або поміж рядків можна прочитати поо гноблення розіянами у будь-які історичні періоди.

Не розумію, навіщо в наш час ще читати українофоба та імперця Булгакова, який заперечував існування української нації. В чому його геніальність? А інакомислячий для росіян Солженіцин? Ще читаючи, "Історію ГУЛАГу" Енн Епплбом, я пересвідчилася, у його бездіяльності до змін, ще один імперіаліст та українофоб.

Дослідження Е.М. Томпсон дають зрозуміти, як за допомогою літератури росія просувала свої кордони на Захід, на Кавказ, Середню Азію, як розповсюджувала свої колоніастичні погляди. Шкода лиш, що дані дослідження читатимуться тими, хто розуміє дану ситуацію, бо прибічників рускої літератури, як бачимо, не зупиняє навіть війна.