Флаш

На перший погляд видається примхою — Вірджинія Вулф розповідає історію собаки. Але ця наївна оболонка обманлива. Книга — не про пса і не про його господиню поетесу. Це — про спосіб бачити світ без тягаря людських узагальнень. Флаш живе не розумом, а нюхом. Через цей нюх Вулф відкриває зовсім іншу поетику: світ запахів, ритмів, змін, які не піддаються логіці. Її мова коливається між іронією і співчуттям, між гумором і філософською меланхолією. Тут немає звичної для письменниці фрагментарності свідомості — натомість є спроба поглянути на людину збоку, очима істоти. У цьому світі лондонський туман має запах людського страху, а сонячна Італія пахне свободою. Через чутливість Флаша Вулф досліджує межу між внутрішнім і зовнішнім, між домом і волею. Під усміхненою оповіддю приховується питання: чи не надто вузьке наше людське відчуття реальності, якщо навіть собака здатен переживати її глибше?