Гра 😍

«Гра» Юлії Костенко - неперевершений, неймовірний, захоплюючий, інтригуючий детектив, який взяв мене у полон з першої сторінки і НП давав спати 😴 аж до кінця . Та ще й якого кінця…

Прочитавши анотацію, я вже очікувала на щось цікаве, але мої очікування себе перевершили. Я отримала масу емоцій від прочитання цієї книги. Авторка так вміло закрутила сюжет, що з кожною сторінкою ти заглиблюєшся в історію і немає повернення. Книга тримає в напрузі, навіть викликає невеликий страх. Навіть сама назва «Гра» свідчить вже що будуть якісь каруселі, що злочинець гратиметься в «кота й мишки» , але настільки професійна ця гра, очманіти …

Цікаво було спостерігати, як герої поступово розкручують ниточку загадкових вбивств молодих дівчат протягом останніх 18 років. Причому вбивство відбувається саме в 1 раз на рік в лютому місяці. Чому саме в цей період? З чим це повʼязано? І до чого тут кольорові олівці, які знаходять у кожної жертви в гральні атрибути: гральний кубик, шахова фігура, поле з гри «Твістер», іграшкова дзиґа… Хто веде цю гру?

Темп розповіді в перших розділах є трішки повільнішим, бо авторка вводить персонажів, налагоджує атмосферу, будує підґрунтя для гри. Але треба трішки потерпіти і ви будете винагороджені !

Фінал мене вразив, зовсім не очікувала такого. Але хочу сказати, що вбивцю хотілося придушити власними руками, роздерти… Зрозуміло, що нормальна людина не додумається до таких збочень, що очі на лоба лізуть, волосся дибки встає, тіло покривається мурахами. Це не людина - це божевільний геній,  вишуканий вбивця, збочинець. А з якою майстерністю він все організував - мене вразило і  шокувало …

Після прочитання книги знову ж таки винесла для себе думку, що всі стежки людини, яка стає вбивцею ведуть  у дитинство. Якщо дитина має тяжкі дитячі травми та ще й на власні очі бачить жахливі речі, які рідні описують як гру, то точно нічого доброго з  цього не вийде…