І ми знищимо всіх потворних

Це провокація, замаскована під пригодницьку історію. Віан працює з гротеском так легко. Він ліпить світ, де потворність визначають не пропорції тіла, а пропорції мислення. Ті, хто називає себе вартовими краси, виглядають найбільш страхітливо. Через самовпевнене переконання, що мають право вирішувати кому бути, а кому — зникнути. Віан оголює механіку насильства: воно починається там, де з’являється бажання впорядкувати людство під один мірний інструмент. Стиль роману — танець між сатирою й абсурдом. Віан не пропонує мораль, не виносить вироку. Він дозволяє відчути як виглядає світ, у якому зовнішність стає мірилом.