Іди в армію або виходь заміж

Раткоскі малює Валоріанську імперію як класичну мілітаристську машину, що розчавила більш витончену, культурно розвинену державу Геррані. Переможці живуть у будинках переможених, носять їхній одяг, насолоджуються їхньою музикою, але самих творців цієї культури перетворили на худобу, на робочу силу без жодних прав. Це блискуча, дуже реалістична ілюстрація того, як будь-яка імперія асимілює чуже багатство, стираючи ідентичність цілого народу. Це чиста історія та політика, віртуозно загорнута у фентезійну обгортку.

Сама назва книги - це реальний економічний термін. «Прокляття переможця» настає на аукціоні, коли ти виграєш лот, але платиш за нього невиправдано високу, руйнівну ціну.
Кестрел, донька верховного генерала, купує на невільничому ринку герранійця Аріна. Не з якоїсь садистської жорстокості, а радше з химерної цікавості та підсвідомого бунту проти власної системи, яка заганяє її в глухий кут: іди в армію або виходь заміж. Ця імпульсивна покупка стає її персональним троянським конем, якого вона власноруч заводить у свій ідеально вибудуваний, стерильний світ. Арін - не просто коваль чи покірний слуга. Він - іскра, яка має підірвати пороховий склад.
Найбільший розрив шаблону в цьому тексті — сама Кестрел. Вона категорично відмовляється бути типовою героїнею фентезі. Вона не бере до рук меча, не виявляє в собі прихованої магії і не кришить ворогів на капусту під епічну музику.
Її зброя - це холодний прорахунок, маніпуляції та вміння читати людей. Вона мислить категоріями шахіста, граючи в місцеву стратегічну гру «Укус і жало». Раткоскі геніально показує, що іноді вчасно пущена чутка, підписаний договір чи тонка психологічна гра мають значно більшу руйнівну силу, ніж батальйон озброєних піхотинців. Спостерігати за тим, як її інтелект працює в умовах екстремального стресу - суцільне задоволення.
Коли довгоочікуване повстання нарешті вибухає, і герранійці топлять місто в крові своїх колишніх господарів, роман робить різкий кульбіт. Влада переходить з рук у руки. Вчорашня еліта стає бранцями, а раби перетворюються на диктаторів, спраглих помсти.
Тут немає стерильного поділу на чорне і біле. Є лише скалічені суспільним устроєм люди, які відчайдушно намагаються вижити у світі, де будь-який прояв людяності чи емпатії миттєво розцінюється як смертельна слабкість. Фінал книги вибиває ґрунт з-під ніг: це не красивий поцілунок на тлі палаючого міста. Це жорстка, цинічна політична угода, де Кестрел свідомо продає власне майбутнє та свободу імператору, щоб виграти життя для ворога.

Текст залишає по собі гіркий металевий присмак. Це історія про те, що в іграх імперій справжніх переможців не існує - є лише ті, хто тимчасово вижив і готується до наступного ходу.