Історичний тригер

До цього роману я ніколи не цікавилася історією. Не те, щоб я її не вчила, просто моя свідомість була на рівні маленької дитинки, яка не чекає не те, що війни з сусідом-агресором, а просто живе в рожевих снах. Чесно, книгу я придбала лиге тому, що мені не вистачало чогось на 300 грн. для знижки. Да, так буває.. Знижки - це взагалі мій біль, але зараз не про це. 
 Автор пропонує нам зануритися в літо 1941 року у Львові і не зробити з українців виключно пухнастих страждальців. Ну, я виросла на історіях про героїв "небесної сотні", а мій вчитель в школі не ставивив запитань та й не давав на них відповіді.. як книжка пише, як то кажуть. Тут теж пише книжка - роман. Але у мене стався злам, бо якщо для мене завжди існувало біле і чоре, визволителі і вороги, то тут я просто не знаю хто правий. Всі винні і всі в крові. Мабуть для багатонаціональних громад, одна з яких описується в творі, історія є завжди саме такою: суперечливою і з власною правдо в кишені, зрозумілою лише своїм за національністю. Доречі я поляків не люблю і ніколи їм не вірила. Це ще ті...ляхи... Але тут -  це виклик. Автор не боїться сірої зони. Він змушує дивитися в очі тому факту, що коли система падає, на вулиці виповзають монстри, і ці монстри - твої сусіди. Це боляче, але це єдиний шлях до дорослого сприйняття власної історії.

Артемовський бере приклад із польського покаяння за Єдвабне і прямо каже: «Ми теж були не лише жертвами. Ми теж брали в цьому участь». Це сильна, дуже мужня позиція для письменника. Але література - це не лише що сказано, а й як це зроблено.

Я не знаю, чи пораджу цю книгу кому небудь із своїх друзів, ще ц у такий важкий час для України. Бо це не чтиво для приємного вечора з кавою. Це важкий, колючий і некомфортний шматок тексту, який намагається взяти суспільство за грудки і змусити подивитися в дзеркало. Та й не всі відверто готові до емоційного мазохізму та відвертих розмов про найтемніші сторінки минулого - краще поверніться до вигаданих маніяків і класичних детективів. Там принаймні кров не справжня. Я готовою не була і зараз мені десь тяжко.. Бо якщо я не знаю, хто був правий під час Лемберзького погрому 1941 у місті лева,  то хто правий сьогодні  (і тут я навіть не про рашку, з нею все ясно, я про свою владу і свої новини).