Поема, яка викликала у мене глибокі рефлексії, і думаю, що впродовж стількох років російсько-української війни й після повномасштабного вторгнення, вона стала ще більш актуальною, хоча й ніколи не втрачала своєї значущості.

З кожним прочитаним рядком переконуюся, як же сильно поет переймався долею українського зневаженого народу, але який вписав в світову історію багато героїчних сторінок й мав нескорений дух. Із неймовірним запалом задум цієї поеми, передає глибоку віру поета в невичерпні сили нашої нації, віру в те, що незважаючи на тяжку історію поневірянь, український народ все ж здобуде щасливе майбутнє. А закладені в  основу біблійні мотиви про тяжку долю поневоленого, але нескореного  єврейського народу як алегорія щодо пошуків землі обітованої, вселяє надію на краще майбутнє й нашого народу.