Цією поемою Іван Франко звертається до безпорадного та розгубленого українського народу. Народу, яким нерідко маніпулювали й використовували для прикриття підлих справ.

Тому використавши біблійні мотиви, поет таким чином відтворив свій пекучий біль за свій пригноблений народ, показав свою велику любов до знедоленої України. Доля єврейського народу перегукується із долею українців, які маючи прекрасну землю, не мали на ній волі.

Народ майже розгубив усі "скарби духу" і втратив віру в можливість знайти обітований край, й тому звинувачував Мойсея у всіх своїх бідах, не оцінивши його великої пожертви. Саме й у цьому вся трагедія народу. Проте Мойсей, розуміючи трагедію своїх співвічизників, вислуховуючи сповнені ненависті прокльони, любить свій народ, бо відчуває істинність і велич власної місії. Адже потрібен час, навіть дуже багато часу для того, щоб люди пеперобили в собі відчуття рабів. Відчувається, як поет свято вірить, що Україна обов'язково пробудиться і відстоюватиме своє право на щасливу долю.