Мені дуже імпонує, що зараз активно почали звертати увагу на призабуті твори наших митців. От взяти ім'я Нечуя-Левицького, творчість якого найперш асоціюється із поневіряннями Миколи Джері в пошуках правди, або із колоритними образами Кайдашів, або ж з персонажами баби Параски і баби Палажки. Але як виявилося, на думку письменника, обмежитися зображенням лише життя селян, обминаючи інші суспільні вертви було б не правильно.

Тематика твору і коло порушених проблем істотно відрізняються від написаних Нечуй-Левицьким раніш творів, та й узагалі від творчості його попередників. Адже головними персонажами у романі "Хмари" стали українські інтелігенти. І це вагомий закид тим, хто впродовж такої тривалої трагічної історії українського народу посмів закидати, що наша література є виключно селянською, бо начебто народу українського, окрім селян, мовляв, зовсім не залишилося.

У романі ми зустрічаємо два покоління інтелігенції в Україні, автор переносить нас у 70- ті роки ХІХ ст. А створивши образи Дашковича і Радюка, письменник, найперш, хотів наголосити, що кожне наступне покоління мусить щось зробити вагоміше, просунутися вперед, роблячи добро для рідного народу.

Прочитавши роман, я замислилася про те, що нинішнє покоління українців, перейняло цю естафету від своїх попередників, і загартовуючи душу, продовжує боротьбу за свободу нашої держави.