Новелу “Чайка на ім’я Джонатан Лінгвінстон” я б віднесла не так до сучасної прози, а до мотиваційних книг, які допомагають розібратись в собі та додають наснаги боротись і вдосконалюватись.

А ще - зграя чайок мені чимось нагадало давнє суспільство, де кожен мав бути таким як треба, як всі. Тут навіть батьки Джонатана виступили на боці більшості за те, щоб покарати чайку і “виключити” його з зграї.

Хоча дорога до пізнання себе забирає багато сил, досягнення досконалості - це та мета, яку чайка все ж зміг осягнути. 

Для мене - це одна чудова історія  про те, що натхнення приходить тоді, коли слідуєш своїм мріям і правилам - та тоді обов’язково здобудеш щастя.