Копійчаний роман - 
 антивоєнний, це при тому, що у книзі немає ніяких воєнних подій і описів війни як такої,  і при цьому так викрити всю її суть і безглуздя. Це те дзеркало, від якого хотілось відвернутися і більше туди не заглядати. Це розпач, що до такого доведено і мою країну теж. Я розумію, чому цей роман більше не видають -  занадто все викриває : війну, державний апарат, комерцію.
Автор постарався і детально пояснив на прикладах героїв,  що добиваються успіху  люди ті, які без зазрения совісті переступлять через інших і підуть далі, навіть не помітивши і не надавши значення, що тисячі пішли на дно мертвими.
Іноді  здавалося, що читаєш  суцільну гумореску, багато комічних ситуацій . Читається легко і швидко, динамічно розвиваються події, і думка в голові, а що ж буде далі..

Дещо віддалено пригадалися романи Золя і трилогія Драйзера.

 Правда, коли дочитувала книгу, на останній сторінці стало сумно від усього цього показаного життя. А сон із судом Фьюкумбі  - тут  як вважаю себе віруючою,  зависла хвилин на двадцять, довго думала, але вирішила,  що автор з одного боку правий теж...