Кривавий Київ, відрізане вухо та радянська міліція

Київ розриває на шматки 1919 рік. Влада в місті змінюється з калейдоскопічною швидкістю, на вулицях стріляють частіше, ніж вітаються, а юний Самсон Колечко в один день втрачає батька, спокій і... власне праве вухо. Через абсолютно безглуздий збіг обставин хлопця, чию квартиру нахабно реквізували під відділок, затягує в ряди новоспеченої радянської міліції. Його головна зброя - не табельний наган, а Надія, залізна дівчина-статистик, та, як би дико це не звучало, його ж таки відрубане вухо. Воно спокійно лежить у бляшанці й продовжує працювати як автономний прослуховувальний пристрій. Курков віртуозно упаковує фірмовий магічний реалізм і філософський абсурд у брудну обгортку ретро-детективу.

Сюрреалістична деталь із вухом-шпигуном ідеально лягає в загальну атмосферу божевілля, де людська психіка вже давно нічому не дивується. Динаміка між наївним, дещо розгубленим Самсоном і прагматичною, пробивною Надією фактично тягне на собі левову частку сюжету. Це історія не так про геніальне розплутування кримінальних схем, як про відчайдушну спробу вижити і зберегти залишки емпатії, коли світ навколо остаточно злетів з котушок.

Проте, якщо зняти рожеві окуляри ностальгії, каркас роману має кілька відчутних вразливостей: 
Ті, хто прийде сюди по сувору дедукцію в стилі Конан Дойла, ризикують піти з порожніми руками. Кримінальна інтрига тут слугує швидше зручним приводом, аби показати зріз травмованого суспільства. Саме розслідування часто рухається завдяки сліпому випадку або «магічному» інсайту від вуха, а не через залізну логіку головного героя. 
Протагоніст, хоч і випадково, але працює на більшовицьку міліцію. Попри те, що Курков майстерно і без прикрас транслює всю потворність нової влади, для багатьох читачів сам факт роботи «хорошого хлопця» в структурі червоних окупантів створює нездоланний бар'єр для щирої симпатії.
Через нестримне бажання впихнути в текст максимум історичних анекдотів, побутових замальовок та збройних сутичок, магістральний сюжет періодично розповзається по швах. Роман часом нагадує набір надзвичайно яскравих, але слабко зшитих між собою епізодів, де розслідування ставиться на паузу заради чергової колоритної сцени на ринку.

Я розцінюю роман скоріше як літературний експеримент і купу замальовок, які можна використати в подвльшому. Для мене це лабораторія творчості, а не відпочинок з книгою і кавою.