Розділ 1. Якби знайшлася неопалима книга
Маруся в м. Полтава постала перед судовим засіданням. Причиною цього стали звинувачення в отруєнні Грицька Бобренка (немовби через те, що дівчина приревнувала його до іншої). Різні люди свідчать. Від Параски Демихи стає відомо, що Гриць йшов від Чураївни, нібито блідим та невеселим. Наступним свідчив Фесько, який був «млинів дозорця скарбу військового». Він розказує, що бачив неодноразово, як Гриць з Марусею стрічалися за межами села, біля ставка. А ще якось дівчина намагалася втопитися в тій водоймі, певно ж причиною тому став Гриць. Та вона була врятована Іваном Іскрою. Та судом це не береться до уваги, оскільки вона виступає зараз в ролі обвинувачуваної. Грицева матір домовилася із 17-ма свідками, аби вони дали показання, хоч направду годними з тої юрми були хіба що п’ятеро.

Сказали, що Маруся — відьма. Горбань говорить, що історія звичайна, стара, як світ — коли стало відомо, що Гриць буде одружуватися на Галі Вишняківні, дівчина йде на вчинення злочину — напуває зрадника-коханого отруйною речовиною. Картина ясна. Поряд також знаходиться вся в сльозах Галя, на якій померлий мав одружитися. Від усіх довкола дівчина приймає співчуття. Як же поводиться сама обвинувачена?

З її вуст — ні звуку. Мочки стоїть, лиш очі дивляться.

А Бобренчиха (мати померлого) прагне, аби її було принижено, аби вона намагалася виправдатися, просила її пощадити! Та дівчина не говорить ні пари з вуст. Тоді від Грицевої матері (їй зовсім було не соромно говорити) всім стає відомо про те, що мало лишатися таємним між парою — між Грицем та Марусею. Далі жінка з глибоким цинізмом міркує при всіх, чого ж вона не стала на заваді цього кохання. Мовляв, не хотіла аби син зв’язувався із заміжніми, чи, навпаки, аби був, як чернець. Чи аби був із Тацею Кисломедкою, яка вже бозна з ким тільки не була помічена!

Марусина мати не могла витримати тих лихих слів у бік своєї дитини, й вона мовила:
Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.

Вийшов наступний свідок. Від нього, Якима Шибилиста всі почули про те, як Гриць, фактично, ріс у Чураїв — часто там і їв, і розуму набирався, бо його рідна мати все не мала часу на його виховання, бо ж все вела війни, то за курей, то за теля, то за межу. Маруся з Грицем вкупі росли, а з часом закохалися. Правда, любов дівчини була щирою, а от Гриць завжди був ніби дволиким.

В суд приїздить гонець із Січі. Він привіз лист, у якому кошовий просить надати допомогу Хмельницькому. Почувши, що сталося, він відказує, що, може, варто розглядати цю ситуацію не тільки з позиції скоєного вбивства, а ще й з позиції зрадженого кохання, бо
«Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу — злочин, а людину — можна?!»

Лесько говорить, що ще дуже йому шкода козака на ім’я Іван Іскра, який палко та щиро кохає Марусю. Він знаходиться в залі суду. Він є не тільки чесним, шляхетним юнаком, а ще й справжнім патріотом.

Він говорить:
Ця дівчина не просто так Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа...

Хлопець розповідає про важливість Марусиних пісень для них, козаків, під час походу. Й зауважує, що вона надзвичайно обдарована, тож, хоча б через це, її потрібно оберігати.

Та для судді це зовсім не аргументи, тож вирок для Марусі — страта через повішення.
Маруся не зронила й сльозинки. З проханням змилостивитися над нею до суду не зверталася.

Розділ 2 Полтавський полк виходить на зорі
У боротьбі, в бою визначається майбутнє народу. І скрізь там потрібні руки, зброя, плечі.
Порівняно з цим, одне мале життя — ніщо. Немовби все по правді. Судом визначений вирок. Та стихла Полтава, окована тим, що накоїла. А можливо, така напруга в цій тиші від того, що нікому співати пісні, виряджаючи полк у похід, на смертну битву.

Полк збирається в путь. Полтавськими вулицями промчався гонець. Йому зараз, певно, в стократ важче від усіх. Це Іван Іскра. Його послали з вісткою до Богдана Хмельницького.

Розділ 3 Сповідь
До Марусиної страти лишилося 3 дні. Які думки зараз в її голові?

Вона стомилася, зневірилася, відчуває себе покинутою. Крім того, її вини немає в смерті коханого. Та вона з докором говорить до себе, що плачуть матері, що в бою помруть теж багато молодих чоловіків, але ж вони «по-людськи» покинуть цей світ «а як загинув? Як загинув ти?» (думками звертається до Гриця).

Дівчина розуміє, що сьогодні виряджають полк у дорогу.
Чиясь край шляху плаче наречена.
Там вийшли всі — і немічні, й малі.
І тільки я до цього непричетна.
Я зайва людям на своїй землі.
А полк іде. Нема коли журиться.
Уже хтось інший став під корогву.
Хорунжі є, немає тільки Гриця.
А я жива... Чого я ще живу?!

В спогадах Маруся згадує дитячі роки. Вони з Грицем вкупі займаються роботою та іграми, люблять слухати, як дід Галерник веде мову про війну та про те, як був у полоні, разом співають щедрівки. Тоді кожен день був святом.

Ще дівчина згадувала ночі на Івана Купала, коли вони з Грицем мали 18 років. Та не сміло, з тремтячими вустами вперше віддалися любові.

Першим страшним горем для Марусі стала жахлива смерть її батька. Чоловік був дуже гордим, а живими лишилися тільки ті, хто здався в полон. Він же стояв до останнього. Голову його та його побратимів надівали на палі та виставляли посеред полкових міст. Народ же змушували приходити й дивитися на це. Мати Марусі втратила свідомість, побачивши той жах.

Згодом Маруся чула, як про гірку батькову участь співав кобзар. Після цього переповнена душа дівчини теж вперше вихлюпнула пісню.

Вона з дуже великою повагою та любов’ю ставилася до батька та неньки, хотіла їх наслідувати в усіх життєвих проявах. Їхнє кохання було надзвичайним. Маруся мріяла про таке ж почуття та такі ж стосунки у своєму дорослому житті. Та її любов мала бути ідеальною, такою, як вона собі вигадала, але ж сталося інакше, бо
Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.

Серце матері ж знало, що донька помилилася у виборі супутника. Коли Маруся хотіла порівняти Гриця з батьком, то мати її перебила й мовила, що їхній батько належить до них, хто першим йтиме на смерть, а Гриць належить до тих, що оберуть життя.

Він уподобав не іншу дівчину, а той матеріальний статок, який отримав би, коли з нею б одружився. Мати все говорила йому про необхідність коштів.

Маруся, коли дізналася, що Гриць залицявся до Галі Вишняківни, була, немовби захворіла. Вона не ставала йому на заваді. Не відчувала ні злості, ні ворожнечі, а тільки пустку.

Галя сміялася з неї, заганяючи тим сміхом ножа їй у спину. Та навіть відчуваючи жахливу образу, Маруся ніколи не давала волю сльозам в присутності людей. Та душа боліла настільки сильно, що хотілося полишити це життя.

Про неї всі говорили, незважаючи на важкий час та страшні події навколо.
Та крім гірких днів, було й щастя.

Кохали одне одного й не було це таємницею. Серце піснями бриніло. Ця любов була із чимось священним, таким, що осквернити неможливо.

Коли пара говорила про якісь плани, то Гриць промовляв, що кохання коханням, а життя це життя.
Матір Гриця весь час додавала масла у вогонь, говорила, що вони в страшних злиднях (хоч це було неправдою), тож треба одружуватися на заможній дівчині. А кохання до Марусі, то не більше хвороби й варто тільки одужати. Крім того вона вважає за недолік Марусин розум. І Гриць піддається на вмовляння, вирішує, що Галя стане йому дружиною.

Маруся вражена. Запитує себе про те, чого саме вона не додивилася в Грицеві. Чим вони виявилися нерівними. «Нерівня душ — це гірше, ніж майна».

Та не так просто виявилося й Грицеві робити вигляд, що він кохає Галю. Якось він приходить до Марусі, зовсім не турбуючись про її почуття. Не думав про те, як люди про неї говорили, коли полишив її на самоті. Він виправдовує себе та просить прощення. Звертається до матері з прохання благословення їхнього шлюбу. Але Маруся йому відмовляє, відправляє назад до Галі, до панства. Бо ж вона буде стояти поміж ними все життя.

Людська гідність у ній незнищенна. Та мститися йому вона зовсім не хотіла, бо любов до нього в ній ще лишилася, хоч і набрала присмак гіркоти. Тільки самій вже хотілося піти з цього жорстокого життя. Не збиралася труїти його, а сама збиралася отруїтися. Та отруйне зілля він сам спив до дна.

Бабуся Марусі якраз колись розказувала їй про властивості цього зілля. Вона собі його збирала. Але за волею випадку Гриць випив те, що було призначене для неї. Тепер смерть для неї ще більш жадана, як спочинок після страшних душевних потрясінь.

Маруся думала про те, що на тому світі стрінеться з Богом та буде вільно дихати на повну. Бо ж тут дуже складно межи людьми.
Настав ранок дня страти. Маруся і зараз думками повертається до Гриця.

То ж він мене і мертвий виглядав.
І, одстраждавши, знов, мабуть, страждав.
Бо він же тут лишив мене одну,
Я йду. Я скоро. Я наздожену.

Прийшла мати з новим одягом, чобітьми та намистом. Певно, це все лаштувалося на свято, бо матері дуже хотілося, аби її дитина мала щастя в цьому житті, а вийшло інакше.

Перебираючи намисто, яке колись належало ще бабусі, вбираючись у біленьку сорочину, Маруся каже:
Звісно ж, чим смерть не свято? Тим паче таке, що одного разу тільки стається за весь життєвий шлях.

Розділ 4 Гонець до гетьмана
Українські землі страждають в пекельних боях.

Київ, немов у пеклі, Хвастів поглинула чорнота. На тому березі Дніпра все в кипінні та клекотанні.
Через степ, і ліс, і через долину, дорогою, а чи і повз мчить посланець. Його відправив зі звісткою Полтавський полк, і він дуже хвилюється, що може спізнитися. Та все ж в його серці — велика надія, що справедливості таки бути. Мчить він у Білу Церкву, до Богдана Хмельницького.

Доїхав. Увійшов до шатра. Гетьман подивився на нього поглядом обпаленим безсонними ночами. Старшини в закривавленому дранті, щойно повернувшись із битви, вели мову про зіткнення біля Дніпра. Певно, вирішується доля цілої країни, а я тут про одненьку людину.

Гінцем був Іван Іскра. Він заговорив до Богдана Хмельницького із проханням стати на захист Марусі Чурай. І великим Богданом все було розсуджено. Чи то з пам’яті виринув славний Гордій Чурай, чи то пісні Марусині залунали, але вирішив він, і написав листа, скріпив за допомогою своєї печаті. Що написав у ньому? Чи вдасться Іванові дістатися до рідного міста ще до страти?