Маленький друг

«Маленький друг» Донни Тартт — це не книга, а затяжний, задушливий південний сон. Це повільна, гнітюча оповідь, що несе на своїх сторінках вагу десятиліть невирішеного горя. Це не детектив, а скоріше психологічна симфонія, де кожен акорд — це відлуння давньої трагедії. Дія розгортається у містечку, де час не рухається, а тягнеться, наче густий, липкий сироп. У центрі цього застиглого світу — родина, що застрягла у пастці скорботи через вбивство маленького Робіна. Його смерть, що залишилася без відповіді, стала невидимою отрутою, що роз’їдає душі, перетворивши будинок на музей втраченої радості, а його мешканців — на привидів, що блукають у власних спогадах. У цю атмосферу занепаду вривається дванадцятирічна Гаррієт — маленька, але люта аномалія, яка відмовляється жити у стані млявої бездіяльності. Рухома не дитячою цікавістю, а глибоким, майже фанатичним бажанням справедливості, вона розпочинає свій хрестовий похід. Тартт не поспішає, дозволяючи читачеві зануритися в найдрібніші деталі, відчути запах гнилих квітів і почути скрип старих підлог. Це не розгадка, а анатомія болю.