Мандрівка крізь промінь

Книга відкривається, наче двері в кімнату, де світло падає під дивним кутом. Спочатку здається, що все звично - стіни, підлога, стеля. Але промінь лежить не там, де має лягати згідно з законами фізики і ти  починаєш розумієш: тут діють інші правила.

Марина та Сергій Дяченки пишуть так, ніби слова - це не просто знаки на папері, а живі істоти. Вони повзають, стрибають, іноді кусаються. Їхня проза - це ліс, де кожне дерево має власну історію, а між гілками сплітаються долі персонажів, схожі на павутиння після дощу.
Головний герой входить у світ, де реальність тріщить по швах. Він не супергерой, він - така ж  людина, як і ми з вами. Просто ця людина раптом виявляє, що звичайні речі - це лише ілюзія. А магія тут народжується не з помаху чарівної палички  чи заклинання, а з сили слова, яке вимовлене вголос, змінює структуру буття. І тоді думка матеріалізується, а страх ненїабуває чітко окресленої форми.

Дяченки не пояснюють, вони показують. Їхні описи, як кадри кіно, зняті камерою, яка бачить далеко за межами людського зору. Місто живе власним життям. Вулиці переплітаються, будинки дихають, тіні мають вагу. Час не тече - він сочиться крізь тріщини в реальності. Персонажі розмовляють короткими фразами. Діалоги, як удари серця: ритмічні, напружені, необхідні для життя. Жодного зайвого слова, жодної фальшивої ноти. Кожна репліка  це ключ до розуміння того, що відбувається, тому варто бути уважним, бо доведеться перечитувати ще раз. Сюжет закручується спіраллю. Ти думаєш, що зрозумів, куди веде історія, але раптом виявляється, що не тією дорогою. Дяченки люблять суперечити очікуванням і бути несподіванними, я б сказав - незбагненними. Вони будують світ, де логіка працює виключно за їх правилами. 

Атмосфера "Променя" - це суміш тривоги і захоплення. Читаєш - і відчуваєш, як повітря густішає, наче перед грозою, наче щось має статися... і воно стається, і знову стається. А ти не можеш зупинитися, бо хочеш дізнатися, що буде далі. Фінал залишає присмак незавершеності. Не тому, що автори так бажають, просто деякі історії не мають чіткого кінця. Вони продовжуються десь за межами останньої сторінки, у голові читача, у снах, у світі, де промінь падає під неможливим кутом.