Книга ця цілком у стилі Люко Дашвар. Починаєш читати у темпі Adagio, можливо, навіть під чашку кави, а потім проходиш усі музичні темпи: повільні, помірні та швидкі, і на Vivace просто проковтуєш останні десятки сторінок, щоб дізнатися, чим взагалі ця круговерть подій та коловорот брехні закінчується. Аж потім доводиться листати трохи назад, щоб вже спокійно перечитати, віднаходячи деякі дрібниці, які ти проминув. Історія, звісно ж, не нова. Однак закручена так міцно, з такою силою-силенною вузлів, що не віриться, що так буває насправді. Трішки не віриться, що після усього пережжитого головна героїня Ліда може обрати кар'єру, а не сім'ю. Так само як не дуже правдоподібним виглядає фактично миттєве перевтілення її чоловіка- гуляки у люблячого батька чужої дитини. Але здатність письменниці тримати напругу в оповіді заслуговує на "люкс".