мерехтливий самоцвіт української літератури

багатогранний, мерехтливий самоцвіт української літератури, що виблискує сміхом, але ховає в собі гірку мудрість. Це гостра сатира, викарбувана у віршах, що маскується під дитячу оповідь.Головний герой, Лис Микита, — блискучий маніпулятор, що володіє словом, як художник пензлем. Він не користується силою, а лише хитрістю і брехнею. Його шлях до трону — це феєрія обману, де він, немов вмілий актор, грає роль то праведника, то мудрого правителя. Цей Лис — вічний образ політика, який обіцяє золоті гори, а натомість будує трон із чужих ілюзій. І його успіх — це не його велич, а символ наївності та дурості тих, хто його оточує. Франко, як справжній сатирик, нещадно висміює поступливість і сліпоту мас. Цар-Лев, могутній, але наївний, стає жертвою свого ж пихатого невігластва. Усі звірі, що сліпо вірять усьому, що говорить Лис, є невинними жертвами, які самі відкрили двері для тирана. У цьому і полягає геній Франка: він не просто критикує владу, а показує, як суспільство само дарує її шахраям. Мова поеми — це справжнє свято слова. Вона жива, іронічна і сповнена яскравих образів, що врізаються в пам'ять. Це не просто рими, це музика народної мудрості, яка змушує нас не лише сміятися, а й задумуватися.