Мертвого не боявся, а бур'яну злякався

«Перекотиполе» - це жорсткий кримінально-психологічний трилер. Головний герой Денис Ласкотун - це не просто сільський крадій, це класичний маніпулятор-соціопат. Квітка геніально описує його схему: Денис обкрадає односельців, а потім сам же «знаходить» украдене на горищах, розігруючи з себе рятівника і героя. Село його обожнює, вважає мало не майбутнім головою. На його тлі чесний, бідний і роботящий Трохим виглядає типовим лузером. Це блискуча соціальна замальовка: суспільство завжди схильне любити харизматичних негідників і не помічати тихих працелюбів.
Зав’язка кримінальної драми відбувається на ярмарку, де Трохим ламає Денисові схему пограбування купця. Але найсильніша сцена - це шлях додому крізь ліс під час грози. Денис, переляканий громом, як первісним страхом Божої кари, у паніці сповідається Трохимові у всіх своїх гріхах. А коли небо яснішає, до нього доходить: він щойно сам здав себе свідку. Він вбиває Трохима не заради грошей, хоч і забирає їх. Він вбиває, щоб знищити докази. І перед смертю Трохим кидає фразу: «Нехай це перекотиполе буде свідком, що ти мене безвинно погубляєш».
Фінал цієї історії - це просто свято для криміналіста. Квітка не вводить жодної містики, жодних привидів чи полтергейстів. Усе вирішує психологія та потстравматичний синдром вбивці. Коли через певний час Денис бачить, як маленький син убитого Трохима грається звичайним перекотиполем, його пробиває холодний піт. Він починає трястися і тут на сцену виходить справник. Він не має прямих доказів, але він блискуче читає мову тіла. Він тисне на психіку: «Ти мертвого не боявся, а бур'яну злякався. Чому? Розказуй, як діло було!». Під цим психологічним пресом ідеальний злочинець ламається і зізнається. Це холодний, точний розтин свідомості вбивці, який доводить: найстрашніший суддя завжди сидить у твоїй власній голові.