Мотря

Історія — не лише хронологія битв і поразок. Це — перш за все долі. Долі людей, закоханих, зраджених, відданих. Саме такою струною — тонкою, емоційною, майже музичною — бринить перша книга історичної епопеї Богдана Лепкого про гетьмана. У центрі оповіді — не лише постать Мазепи, якого історія розриває між обов’язком і почуттями, між політикою й коханням, а й тендітна глибока жіноча душа — Мотря. Це трагедія любові на тлі трагедії нації, де особисте нерозривно вплетене у велике історичне полотно. Мова Лепкого — витончена, елегійна, поетична. Атмосфера твору — як присмерковий портрет: у ній відчувається велич і сум, тиша перед бурею і незримий фатум, що нависає над кожним персонажем. Автор глибоко психологічно зображує образи. У першій книзі трилогії Лепкий поєднує інтимне й епічне, нагадуючи, що за кожною великою історією — серце, що б’ється, і душа, що болить.