Зневірений, у розпачі, із відчуттями втрати Україною волі, із передчуттям її загибелі, він шукав в пролетарських ідеях ідеальний лад, а знайшов моторошне життя, повне вбивств, крові, смертей, страху, знущань і душевних мук. Цю непевність, яку переживав Микола Хвильовий, він передав у своїх творах.

Сила його письменницького слова не може не хвилювати. Це не просто читання, це незрозуміле відчуття до самого краю напруженого нерва із гидким післясмаком. Його новела «Я (Романтика)» зайде буром в серце і викрутить його на виворіт.

Головний герой новели - фанатик «загірної комуни» . Заради ідеї цей чекіст жорстоко розправляється зі всіма, хто здаєтся йому винним. «Шість на моїй совісті? Ні, це не правда. Шість сотень, шість тисяч, шість мільйонів - тьма на моїй совісті!» . Людське життя для нього не варте нічого. Його покликом є загірна комуна - країна щастя і благодаті для всіх голодних і спраглих. Та хіба можна створити омріяну країну щастя ціною розстрілів невинних людей?

Стається момент, і його душа на мить розпинається між любов'ю до рідної матері та фанатичною відданістю ідеї в ім'я революції. Ідеї, яка несла лише зло, вбивала почуття справедливості, почуття розуміння де є добро й де є правда.

«Я — чекіст, але я і людина». З однієї сторони головний герой твору - знаряддя, яке без суду й слідства вершить долю людей, кидає їх на розстріл, а з іншої другої сторони - людина, яка б могла любити, яка безмежною силою любові зв'язана з матір'ю. Він опиняється в цілковитій безвиході... Це була лиш мить непевності. Кат, позбавлений людської моралі, без інстинкту любові, так і залишиться недолюдком.

Микола Хвильовий не зміг пережити жахливу суперечність між своїми романтичними уявленнями про «світле майбутнє», яке несла революція, і реальною дійсністю, яку він бачив довкола. Трагічним пострілом собі у сконю, він поставив крапку в своїй долі. Цей постріл пролунав як застереження до кривавого червоного терору. Як бачимо, ця засторога не лише в реаліях тогочасся. Вона поза часом.