Оксфордські вбивства

Є книжки, які читаєш після перегляду фільму — й не знаходиш нічого нового. Але роман Ґільєрмо Мартінеса — не з цього ряду. Та передусім — про назву. Роман був виданий під назвою «Оксфордські вбивства» як фільм що вийшов у 2008 році. Проте оригінальна назва іспанською «Los crímenes imperceptibles», тобто «Непомітні вбивства». Бо роман Мартінеса не лише історія про загадкові вбивства в стінах Оксфорду. Це інтелектуальна філософська притча, де вбивства стають лише умовною рамкою для глибших запитань. Назва «Оксфордські вбивства» — зручна, добре продається. Але справжній зміст цієї книги ховається в словах «непомітні» і «невловимі». І саме тому читати її варто — не як детектив, а як інтелектуальну головоломку про природу істини, знання і межі розуму. Роман аргентинського письменника — це витончена інтелектуальна гра, де логіка не завжди веде до істини, а істина — не завжди рятує. У фільмі відчувалася гонитва за напругою: швидкі сцени, гнітюча атмосфера, символізм — усе працювало на драму. Проте сценарій урізав головне — роздуми, які в романі є його серцем. У книзі ж кожна сторінка — це спроба зрозуміти: де закінчується математика і починається мораль? Чи можлива істина поза контекстом? І чи є межа раціональності, за якою — хаос? Особливо вразила постать професора — в книзі він не просто харизматичний інтелектуал, а складна, майже трагічна фігура, чия гординя і віра в порядок стають передумовами руйнування. Студент-наратор — водночас учень і свідок, який вчиться бачити не лише формули, а й людей за ними.