До книги було упереджене ставлення, поскільки Червоне і чорне через треш там описаний геть не сподобалося, а  здогадки із назви "монастир" що буде довго нудно про якийсь мрак. Але я помилялась: було довго, але не нудно.
Враження щодо першої частини твору. До чого ж призводять пристрасні пориви... Все Фабріціо доля на блюдечці підносить: і молодість і красу і гроші і коней, визнання,  потрібних і вірних людей, саме головне; його вчать, наставляють, підказують, допомагають передбачають майбутнє остерігають,  та все ж умудряється людина знайти пригоди на свою ж. Щоб усім не скучно було. Веселий смішний твір - пригоди Дон Кіхота. Крім того потрібні і вірні люди дають Фабриціо такі  поради життєві, що й собі не гріх взяти на озброєння і приймати на практиці. Передчуття при читанні, що твір написаний пізніше за червоне і чорне, але автор пише що рік написання 1830, а інтернет видає 1838, може писався напротязі... 

Друга частина, коли Фабриціо стає ніби іншою більш свідомою людиною мені сподобалась не менше. Я співчувала героям у їх любовних переживаннях. Придворні політичні інтриги у книзі - тут перечитано багато, особливо Франції/ Європи, коли державою править не король, а друзі коханки коханця королеви.
Та все ж  як досконало все  поєднано у Пармській обителі.